4000 селянських повстань та опір інтелігенції: якими були передумови Голодомору

У третю суботу листопада українці вшановують пам’ять жертв усіх голодоморів, які штучно влаштовувала радянська влада. Цього року ця дата припадає на 23 листопада. Про передумови геноциду українців розповіли у Національному музеї історії України та Українському інституті національної пам’яті.

Радянська влада організовувала кілька голодоморів в Україні: був масовий голод у 1921-1923 і 1946-1947 роках. Та найбільше жертв було у 1932-1933.

Як розповіла завідувачка відділу новітньої історії України Альона Якубець, прологом до Голодомору 1932-1933 років став курс на колективізацію, яку з 1929 року почала впроваджувати Всесоюзна комуністична партія більшовиків – ВКП(б). У хазяйновитих українців відбирали землю, інвентар, худобу, а найпрацьовитіших і найзаможніших селян виселяли у малопридатні для життя східні регіони Росії.

Конфіскація худоби й майна в «куркуля» Пантелеймона Ємця зі села Удачне на Донеччині. Його вивезли на Сибір, де він і загинув (початок 1930-х рр., фото Марка Желізняка)

Українське селянство відповіло масовими протестами й повстаннями та радикальним опором колективізації на таку несправедливу політику. Упродовж 1930 року в Україні відбулось понад 4000 масових заворушень, у яких взяли участь майже 1,2 млн людей. Іноді протестувальники навіть брали під свій контроль цілі райони, де ліквідовували радянську владу. Водночас інтелектуали гуртувалися під гаслом «Геть від Москви» і намагалися розповідати правду про події в Україні.

«Щоб придушити селянський спротив, більшовицьке керівництво вдалося до безпрецедентного кроку – організації штучного голоду в Україні. Із цією метою спеціально створені “буксирні бригади” вивозили з українських сіл протягом 1930-1931 років зібраний врожай і всі запаси їжі, виявлені на селянських подвір’ях. Як наслідок – у 1932-1933 роках від голоду загинули кілька мільйонів українців. Точну кількість нині встановити неможливо, адже вже в січні 1933 року припинили вести будь-які записи щодо смертності, а після – упродовж усього існування радянського союзу, заборонялося навіть згадувати слово “голод”», – зазначає Альона Якубець.

В Українському інституті національної пам’яті додали, що села, які не виконували нереальних планів хлібозаготівлі, заносили на «чорні дошки», що означало повну блокаду населеного пункту і приречення на голодну смерть. Виїзд з України також був закритий. У червні 1933 року смертність українців досягла епогею. Тіла людей просто скидали в ями за селом, бо навіть не було кому ховати. Траплялися також випадки канібалізму.

«Голодомор-геноцид 1932-1933 років, влаштований комуністичним режимом Сталіна з метою зламати опір українців, знищити українську ідентичність і пам’ять про українську державність, перетворити селян на колгоспних рабів і отримати необмежений доступ до продовольчих ресурсів, досі є одним з найжахливіших у ХХ столітті злочинів проти людства», – наголошує УІНП.

Дуже приблизна кількість загиблих у 1933 році українців – 4,5 мільйонів. Попри брехливу радянську пропаганду і заборону говорити про голодомор, національна пам’ять переказувалась поколіннями. Українські емігранти поширювали правду про ці події за кордоном, видавали книжки, збірки, пам’ятні конверти й знаки.

Видання, що з’явилося в Лондоні до 20-х роковин Голодомору (із колекції Національного музею історії України)

Українська влада лише після Помаранчевої революції визнала голод 1932-1933 років геноцидом і 2006 року ухвалила закон. Станом на 2024 рік парламенти понад 30 демократичних країн світу, а також Європарламент і Парламентська асамблея Ради Європи визнають голодомор геноцидом українського народу.

Щороку о 16:00 у третю суботу листопада відбувається загальноукраїнська та міжнародна акція пам’яті «Запали свічку»: люди ставлять на підвіконнях запалені свічки у пам’ять про загиблих під час голодоморів людей.