В РФ є економічні й кадрові проблеми, але Путін все одно хоче продовжувати війну, - політолог Морозов

Антін Борковський

3 листопада, 2024 неділя

18:30

Ми бачимо низку індикаторів, які показують, що Путін у теперішній ситуації - ми говоримо про його і психоемоційний стан, і ресурсний - готовий до сценаріїв так званої довгої, затяжної війни. Звісно, тут питання рівня ескалації, рівня готовності російського соціуму працювати військовим гарматним м'ясом. Але в будь-якому разі Путін подає свій сигнал.

Можливо, це блеф, можливо, намагання продемонструвати свою сильну позицію. Але на Заході відчитують російську готовність і, я так бачу, роблять певні кроки. Можливо, ці кроки не військового плану, можливо, і військового. Який тепер військово-політичний сценарій Кремля? 

Перший пункт: так, Путін, який і до війни казав, що «на миру и смерть красна», таким чином визначаючи, що він готовий зайти максимально далеко і, навіть якщо економічний стан Росії зміниться, Кремль продовжуватиме цю війну, власне, зараз демонструє те ж саме. Адже ось щойно був виразний крок: президент Сербії Вучич розмовляв із Путіним півтори години. Після цієї розмови сказав, що питання перемир’я Володимира Путіна не зацікавило. Вучич питав його, чи не хоче він перейти до якоїсь іншої логіки, - ні, не зацікавило.

Усі кремлівські спікери в один голос повторюють те саме, що Путін сказав у червні 2024 року на колегії МЗС, коли він сформулював чотири умови закінчення війни, - нема жодної нової в цьому сенсі інтенції. Постійно говорячи про те, що коли б зараз прийшов президент Трамп у Білий дім, виникне якась нова динаміка. Але говорити про це зараз неможливо впевнено. Це не лише рана, ба більше, те, що ми прочитали зараз із виступів республіканських стратегів, що займаються стратегічним плануванням у республіканців, 

ось ці молоді нові республіканці так звані те, що вони формулюють зараз, - так, це інша стратегія, ніж у Байдена. Але в тому, що вони кажуть, зовсім не звучить нічого подібного до того, що каже сам Трамп, який в умовах передвиборчої кампанії заявляє, що він за 24 години завершить війну.

Ні, вони кажуть прямо протилежне: що треба відмовитися від байденівської стратегії широкої боротьби за демократію в усьому світі, зосередитися на пріоритетах. Але водночас вони кажуть, що коли вже ми змагаємося з путінізмом, то необхідно радикально наростити санкції, створити атмосферу більшої невизначеності для Кремля з боку американської політики і так далі.

Так, можливо, і багато хто так вважає, що не вийде розвитку, якщо Трамп опиниться в Білому домі. Те, про що вони кажуть, - це непростий сценарій. Але поза тим тут немає якоїсь суттєвої зміни, яка змусила б усіх насторожитися й говорити, що ось зараз трапиться якась зрада з боку Сполучених Штатів, розвалиться глобальний альянс підтримки України - ні, слідів цього ми не бачимо.

Кремль, Путін і його оточення – звісно, читають усі ті самі матеріали, які зараз у великій кількості публікують європейські експерти про стан російської економіки та її можливості. 

У Кремля є проблеми, це очевидно, і він їх загалом визнає - це проблеми, пов'язані з інфляцією, з підвищенням ставки центрального банку, з тим, що бракує людей, це очевидно, для ведення війни, це кадровий голод на підприємствах, зокрема, й військово-промислового комплексу - всі бачили, як щойно Чемізов виступав на засіданні державної думи і  прямо говорив про те, що підвищення ставки центробанку б'є по військово-промисловому комплексу.

Тобто це все є, але доводиться готуватися, і говорити, і думати про тривалу війну далі, тому що політичний намір Путіна чітко ним заявлений. І ми бачимо, що його найближче оточення підтримує цю логіку довгої, нескінченної, виснажливої війни.

А як ви оцінюєте, наприклад, залучення північно-корейських ландскнехтів? Це, з одного боку, можна прочитати як акт путінського мобілізаційного відчаю, тобто Путін не наважується братися за свою заповітну кубишку - Москву і Санкт-Петербург, Путін не йде на загальну мобілізацію.

З іншого боку, це є свідченням того, що Путін готовий іти на геополітичний ризик. Він обтяжив свою агресивну війну ще одним злочином - геополітичним злочином: він зімкнувся з Північною Кореєю в певній осі. І розмови політологів, і оцінки політиків тепер мають підтвердження на рівні укладеного пакту.

Так, звісно. Мені видається, що тут сам по собі такий начебто мобілізаційний ресурс - це не найголовніше зараз, що залучені північнокорейські військові. На мій погляд, тут Путін нібито асиметрично відповідає за Курську область, як це не парадоксально. Тобто приблизно така метафора можлива, що у відповідь на те, що українські війська ввійшли на територію Курської області й утримують там, як і раніше, на вчора, 600 квадратних кілометрів, зі свого боку Путін міг би вторгнутися на територію Естонії з метою подальшої ескалації.

Але він вдався до аналогічного насправді кроку, показуючи всьому Заходу, що він ламає стару концепцію відносин із КНДР, усю свою минулу участь у санкціях проти КНДР і переходить до повномасштабної співпраці, даючи цим зрозуміти, що далі Іран теж може опинитися в такому становищі. 

Тому що угоду про стратегічне співробітництво з Пхеньяном Москва уклала. І тепер Пєсков, буквально вчора коментуючи це, заявляв, що нікого це не повинно непокоїти, це власна справа Росії, як чинити в межах такої стратегічної угоди, і що б ми не зробили, це є обґрунтованим і законним.

Звісно, це все не так, але Кремль це так подає. Далі він обіцяє – цього не сталося на саміті БРІКС, але це обіцяно, - що буде підписана така сама угода з Іраном, і тоді Кремль зможе пред’явити на своїй території ще й іранських командос, сказавши, що вони там у них на військових навчаннях, це тренування, вони опановують техніку якусь. І при цьому Кремль говоритиме, що, так, ніяких немає обмежень, вони можуть брати участь з боку Кремля у воєнних діях проти України.

Так, це ескалація, це, безсумнівно, такий демонстративний крок Путіна, спрямований на те, щоб показати: немає ніяких мирних переговорів, ніякого перемир'я, не треба морочити собі голову перемир'ям, наші наміри ось такі, ми будемо далі створювати проблеми, зокрема. й для міжнародної безпеки, буквально наочно конструюючи цю вісь: Росія – КНДР – Іран.

Це, звісно, безумство. Але така наочна логіка Кремля зараз.

Кілька років тому ми - я кажу загалом про західну цивілізацію - увійшли в принципово новий світ. І нічого дивного, що чергові макабричні моменти до нього постійно долучаються, для того, щоб картина загального апокаліпсису стала ще виразнішою.

І ось - великий шабаш у Казані. Зрозуміло, що багато учасників могли б учинити, як зробив бразильський президент Лула, - послизнутися в душі й не прибути. Чи захворіти ковідом, - але ж ні, прибули всі, включно з Гутеррешем. 

Тут є три сторони. Одна сторона - що медійна картинка виглядала дуже яскраво і, безсумнівно, Кремль, і Путін, і Ушаков, який це готував, його помічник з міжнародних питань, - вони всі, авжеж, задоволені. Мабуть, отримують ордени й медалі за проведення цього саміту. Але все ж таки треба мати на увазі, що це медійний бік справи.

А якщо подивитися на політичну й міжнародну складову цього форуму на рівні дипломатії, то там усе складніше. До саміту БРІКС кремлівські медіа якнайактивніше розповідали населенню, що проведення цього саміту - це формування такого собі політичного альянсу Глобального Півдня, що це зніме з Росії реальні наслідки санкцій, станеться розширення торгових коридорів і так далі.

Та щойно справа наблизилася до самого саміту, було добре видно, що російські медіа дали команду знизити градус цього всього. Чому? 

Тому що і Китай, і Індія напередодні саміту наголошували й вимагали цього від Путіна - щоб усю риторику, буцімто створюється якийсь альтернативний альянс, було видалено з цього форуму.

Так воно й було, і прем’єр-міністр Індії Моді, який був усього один день на форумі, негайно зробив про це додаткову публічну заяву: ні-ні, БРІКС не є жодним антизахідним союзом і нічого подібного там не формується і не буде формуватися; безумовно, всередині БРІКС є країни й режими, які зацікавлені в тому, щоб якийсь антизахідний союз формувався, але не вони є ядром цього. Це один важливий момент.

Другий важливий момент полягає в тому, що видно добре за коментарями начебто найближчих економічних радників Путіна: нічого не просунулося до того, що Кремль хотів, - ні створення якоїсь там спільної валюти БРІКС (це взагалі нереальна, неможлива ідея), ні створення якоїсь переконливої платформи для взаємних розрахунків, на що Кремль розраховує. Банк БРІКС як відмовлявся інвестувати в російську економіку, так і продовжує далі, тому що навіть БРІКС не хоче цього робити, щоб не підпасти під вторинні санкції.

У цьому плані реальний результат БРІКС не такий великий, як це виглядає на картинці зустрічей лідерів, що туди прилетіли. 

До цього треба додати, що це все неймовірно нагадує пізньорадянський період, коли країни тодішнього так званого третього світу залюбки в Кремлі брали гроші, оскільки - і це всі, хто приїхав туди, прекрасно відчувають, - Путін у слабкому становищі.

Путін підранений і він має купувати лояльність - це всі чудово відчувають. Тому що Кремль, його люди безперервно, цілими днями, день і ніч, 24 години на добу шукають можливості обходу санкцій. І в цьому плані вони готові давати свої товари, які вони постачають на експорт, дешевше, вони змушені зважати на цінову стелю на нафту, на нові витрати. Це всі прекрасно розуміють і, звісно, хочуть на цьому поживитися, так було завжди.

Звісно, не треба будувати ілюзій. Зрозуміло, що для багатьох країн отримання будь-яких кредитів дуже важливо й вони розраховують на кредити від Кремля, які можна буде не віддавати.

Ось що відбувається навколо БРІКС. Я сказав би, що зараз - тим більше наприкінці року перейде головування вже до Бразилії - Росія опиниться в зовсім іншому становищі в БРІКС, головування не буде. 

А що Сі Цзіньпін міг сказати Путіну? Свого часу в мене особисто були сподівання, що в певний момент після початку повномасштабного вторгнення і кривавої війни Сі Цзіньпін подзвонить Путіну, чи вони зустрінуться за якимось чаєм з малиновим варенням, і Сі Цзіньпін запитає: Володю, а ти довго збираєшся ще воювати? Бо це їм стає в принципі витратно.

Китайці зараз є вигодонабувачами. З другого боку, путінські злочини впливають і на реноме Китаю. І не завжди це вигідно Пекіну.

На мій погляд, воно так і відбувається: не тільки очільник Китаю, а й практично всі лідери великих економік, та й європейських теж, досі через інші канали часом запитують. Річ у тім, що є така ілюзія - що хтось може натиснути на Путіна або якось обґрунтувати йому необхідність припинення війни. Ні, у світовій дипломатії зараз так не може бути. Зараз усі його запитують насправді: яка ваша позиція, можливо, ви хочете припинити це - тоді ми готові допомогти.

Так, справді, якби Путін припускав би згортати війну, то можна собі уявити конструкцію, за якої п'ять-шість великих країн, включно з Китаєм та Індією, могли б виступати… Одна країна-переговорник - це було б слабко, а альянс можна собі уявити як певну результативну конструкцію. Так, вони пропонують йому, вони всі чують від нього те ж саме, він відповідає всім однаково, що мети СВО, як це називається в Москві, буде досягнуто, зараз її не досягнуто. Власне, це все.

На цьому місці Сі Цзіньпін може лише, далі посміхаючись, відійти: як знаєш, мовляв, ти сам обираєш свій сценарій і можеш у ньому діяти. Безумовно, Китай зазнає втрат. Щойно ми бачили обговорення того, що Росія будуватиме впродовж найближчих двох, навіть трьох років новий відтинок залізниці, щоб, обминувши навіть Грузію, вийти до затоки в напрямку Ірану. Тому що в цей бік залишилося тільки три транспортних коридори, два в Грузії - Le Monde щойно написало гарну статтю про це. Для Китаю все це перенесення транспортних шляхів, обминувши Росію, - через країни Центральної Азії, північний морський шлях, де Путін призначив тепер Патрушева командувати всією Арктикою й усім морським флотом. Але очевидно, що північний морський шлях не так розвивається, як міг би. Китай втрачає, так, але не тисне за жодних обставин, він виходитиме зі своєї традиційної політики, виступаючи за мир, деескалацію, підтримуючи ідею деескалації. Але чинити тиск на Кремль він не буде.

Які перспективи так званого плану, чи планів, Трампа? Адже Трамп - це не сам по собі Трамп, Трамп - це навіть не сам по собі якийсь там конклав реднеків, республіканців. Це ще плюс Ілон Маск і так далі, Тобто така вибухонебезпечна суміш, яка взагалі може, і радше всього це є в планах, змінити не просто геополітику, а загалом глобальне управління у світі - є такі відчуття. І українську війну вони використовують, звісно, у своїх тактичних, а може, і не тактичних цілях.

Так, оскільки триває передвиборча кампанія, то багато зараз, звісно, такої екзотичної, нетривіальної інформації, зокрема, про контакти Ілона Маска з Кремлем, з Путіним безпосередньо, і не тільки це.

Але все-таки я б сказав, що стратегічно тут треба бачити три обставини. Перша: сили, які ведуть Трампа в Білий дім, неоднорідні. Це лише здається, що Трамп підтримується ізоляціоністською сільською більшістю з доволі похмурим світоглядом. Це не так щодо підтримки Трампа, там є підтримка республіканців, зокрема нових, які дійсно шукають нову стратегію для ХХІ століття, і їхні пошуки можуть виявитися корисними.

Також усередині цієї трампівської підтримки є лібертаріанці, нові інвестори, які, на мій погляд, відчули смак великих швидких грошей усередині цієї нової цифрової, технологічної цивілізації. Як Маск, але він не один такий, їх там багато, вони мають свій погляд на ХХІ століття і хочуть його реалізувати через Трампа. 

А є ще, дійсно, Америка Іржавого поясу зі своїми очікуваннями від Трампа. Це все такий складний вузол. Але стосовно нас, тобто тих, хто мешкає в Центральній Європі, стосовно України, я гадаю, буде проста схема. Нам у Центральній Європі загалом байдуже, хто буде в Білому домі, тому що дипломатія, і українська дипломатія також, буде працювати з новою адміністрацією, вона буде шукати там способи забезпечити собі підтримку і вона знайде там ті двері, безумовно, і за Трампа теж, серед республіканців, які будуть підтримувати Україну. Тобто зараз постане питання, де Маккейн у новій адміністрації, - і він там знайдеться. Тобто сенатор Маккейн є, безумовно, символом республіканської взаємодії та підтримки демократизації в країнах Центральної та Східної Європи. Тому це один бік.

З другого боку, так, Трамп, безсумнівно, створить проблеми для Європи, для європейських країн, Євросоюзу. У цьому мало хто сумнівається, і Берлін з Парижем до цього готові. У цьому плані треба сказати, що Європа підготувалася вже до того, що якщо буде Трамп, то будуть начебто суперечності і Європі доведеться зробити більший внесок на підтримку України. Так, усе так і буде, я в цьому ані секунди не сумніваюся. Я не вважаю, що Франція, Німеччина, Чехія, Польща, всі країни Північної Європи під впливом Трампа відмовляться підтримувати Україну чи начебто погодяться з тим, що Україна повинна втратити, - ні.