Виконував бойові завдання на Харківщині. Згадаймо Олександра Кулика

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Кулика.

Життя 34-річного захисника України, солдата мінометного взводу мінометної батареї 131-го окремого батальйону територіальної оборони Кулика Олександра Володимировича обірвалося 13 січня 2025 року у районі населеного пункту Фиголівка Дворічанської селищної громади Куп'янського району Харківської області. Про це повідомила Обухівська міська рада.

Народився Олександр 14 жовтня 1990 року у селі Перегонівка. Навчався у загальноосвітній школі №3. Одночасно закінчив й школу автомобільного водіння.

Потім вступив до Київського інженерно-будівельного інституту, навчання в якому продовжив вже після проходження військової служби, отримавши спеціальність інженера з будівництва.

Олександр працював у промисловій галузі на багатьох підприємствах. Цікавим досвідом для нього стала робота у компанії StarLight Scenery, яка займалася виготовленням декорацій, реквізиту, сценічних інженерних конструкцій для телевізійних шоу, концертів, кіно й театральних вистав. У цьому Олександр проявив свої професійні інженерні вміння та навички у повну силу.

Коли в Україну прийшла біда повномасштабної війни Олександра мобілізували у березні 2023 року. Після навчального центру, де він перебував місяць, здобувши військову спеціальність кулеметника, потрапив до стрілецької роти.

У листопаді 2023 року його було поранено. Деякий час Олександр перебував у шпиталі, а потім знову повернувся на фронт. І вже до мінометної батареї 131-го окремого батальйону територіальної оборони. 

Мужній та витривалий воїн за позивним Каспер зарекомендував себе виключно з позитивного боку. Військові обов'язки виконував зразково, був добре підготовленим військовослужбовцем, користувався авторитетом серед побратимів.

Ніколи не скаржився на труднощі, а на фронті їх вистачало. Хоча й посміхався, а в очах затаївся невимовний сум. Олександр бачив багато тяжких моментів, але про це він рідним не розповідав.

Ввічливий, чуйний до оточуючих. Таким його пам'ятатимуть товариші по зброї. Для рідних та близьких, друзів та колег він назавжди залишиться усміхненим, доброзичливим, кмітливим, відкритим для людей. З ним було комфортно працювати. Ніколи не відмовляв в пораді чи допомозі. Завжди був «на позитиві».Таким він був з дитинства, згадує його мама Олена Василівна.

Був відзначений високими нагородами:

• Відзнака міністра оборони України «За поранення».
• Відзнака «131 окремий батальйон територіальної оборони».
• Медаль «Ветеран війни».
• Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».

20 січня 2025 року вдячні земляки провели Олександра Кулика в останню путь. Поховали воїна на цвинтарі у рідній Перегонівці. 

У захисника залишилися дружина Юлія, донька Діана та син В'ячеслав, мама Олена Василівна, сестра Ірина.

 «Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.