Генрал Бен Ходжес: на фронті шальки терезів починають поступово зміщуватися на користь України

Антін Борковський

13 жовтня, 2024 неділя

18:45

Шановний пане генерале Годжес, хотів би насамперед запитати про вашу оцінку поточної стратегічної ситуації, особливо з урахуванням нещодавнього візиту президента України до Сполучених Штатів, де було представлено український план перемоги. Розуміємо, що цей документ значною мірою є секретним чи конфіденційним, але як, на вашу думку, Сполучені Штати відреагували на цей план, і які можливі зміни в політиці американського істеблішменту ви передбачаєте?

Мене розчаровує те, що адміністрація США не повністю врахувала всі запити президента Зеленського та план, який він представив американському керівництву. Також непокоїть і те, що ми досі більше переймаємося тим, щоб не провокувати Росію, замість того, щоб перемогти її.

Як на мене, ми ще довго будемо шкодувати про це. Проте не думаю, що ситуація зміниться за нинішньої адміністрації.

Після наступних виборів, якщо адміністрацію очолить Гарріс, я вірю, що ми побачимо більш рішучі та позитивні кроки.

Ми розуміємо, чому зараз Путін, наприклад, публічно змінив ядерну доктрину Російської Федерації. Очевидно, президент України прагнув отримати відповідні дозволи на використання американської та британської далекобійної зброї на території Російської Федерації, яка мала бути спрямована на військові об'єкти. Одразу після цього, Путін зібрав свою Раду Безпеки і оголосив про зміну ядерної доктрини.
Наскільки серйозно слід ставитися до цих російських погроз? Чи намагався Путін залякати частину наших західних партнерів, і на кого він, на вашу думку, розраховував у цьому випадку?

Звичайно, ми повинні серйозно сприймати цю загрозу, адже Росія має тисячі одиниць ядерної зброї і, очевидно, що її не хвилює кількість невинних життів, які можуть бути втрачені, навіть серед своїх громадян. Тому ігнорувати таку загрозу неможливо. Однак, я вважаю, що ймовірність того, що Росія справді застосує ядерну зброю, дуже і дуже низька, бо вона не отримує з цього жодної реальної вигоди. Вигода для Росії полягає в самій загрозі. Вони бачать, що ця загроза працює, особливо стосовно США та Німеччини, адже як наслідок, ми уникаємо певних дій.

Як тільки Росія застосує ядерну зброю, то це перестане бути просто загрозою і наслідки для неї будуть катастрофічними. Навіть Китай та Індія не зможуть продовжувати підтримувати Росію, оскільки вони втратять доступ до дешевої нафти й газу, які можуть стати мішенню для США. Тому, на мою думку, ймовірність використання Росією ядерної зброї вкрай низька. Коли Путін говорить про нову доктрину або проводить ядерні навчання, то все це частина інформаційної операції, спрямованої на постійне нагадування США: "Агов, у нас є ядерна зброя". Вони бачать, як ми реагуємо і наскільки нас це турбує. Тому в результаті ми фактично паралізовані.

Пане генерале, ми розуміємо, з іншого боку, що Путін може порушити всі можливі й неможливі конвенції. Зокрема, коли йдеться про інтереси Російської Федерації та Китаю, він може наважитися на певні кроки. Ключова історія полягає в тому, щоб у Кремлі усвідомлювали, що розплата, наприклад, за використання тактичної ядерної зброї буде страшною для Росії.
Ми розуміємо, що ніхто не буде вголос озвучувати певні дії, на які можуть піти наші західні союзники в разі використання Російською Федерацією ядерної зброї проти наших військ. Але хотів би почути вашу думку: чи розглядаються такі можливості загалом?

Майже три роки тому наш президент сказав, що якщо Росія застосує ядерну зброю, це призведе, цитую, до катастрофічних наслідків для неї. Звісно, він тоді не уточнив, що саме це означатиме, зрештою і не повинен був. Але, на мою думку, очевидно, що ці наслідки включатимуть комбінацію кінетичних ударів – не ядерних, але ударів великої дальності – які знищать залишки російського Чорноморського флоту чи інших російських активів за межами суверенної території Росії. Також є безліч економічних заходів, які ми могли б вжити для завдання серйозної шкоди Росії. Це те, що я очікую побачити в такому випадку. Звісно, я вважаю, що навіть тим країнам, які не підтримують Україну, але толерантно ставляться до Путіна, було б важко ігнорувати, якби Владімір Путін, займаючи постійне місце в Раді Безпеки ООН, застосував ядерну зброю. Їм було б важко заплющити очі на подібні дії. Відповідальність Путіна, однак, настане тоді, коли російський народ остаточно вирішить, що він зруйнував Росію — її репутацію у світі та її майбутнє. Коли російський народ нарешті усуне його з влади, в якій би формі це не сталося.

Можливо, за прикладом Сербії, яка передала Мілошевича до Міжнародного кримінального суду, Росія наважиться на подібний крок. Не знаю, чи це станеться, але вважаю, що це єдиний шлях, за якого ми побачимо як Путіна буде притягнуто до відповідальності.

А як може вплинути велика близькосхідна криза на російсько-українську війну та на допомогу Сполучених Штатів Україні? Світ вкотре опинився на межі Третьої світової війни, зокрема через іранську атаку балістичними ракетами. Сполучені Штати продемонстрували характер і волю, збивши частину іранських ракет за допомогою своїх систем протиповітряної оборони. Проте війна — це не лише про військову сміливість та готовність покарати агресора, а також про ресурси. Частина ресурсів, які могли б бути призначені для України, можуть бути відтягнуті на Близький Схід.

Можливо, я помиляюся, але ці два театри бойових дій у певному сенсі пов’язані. Іран є ворогом, який постачає Росії балістичні ракети. Держава Ізраїль є другом Сполучених Штатів. Як велика близькосхідна криза може вплинути на російсько-українську війну в контексті забезпечення та допомоги Україні?

Це дуже цікаве й важливе питання, оскільки я також вважаю, що війни між Росією та Україною, а також Ізраїлем та Іраном взаємопов’язані. Іран не має справжніх союзників у світі, крім Росії. Якщо Україна переможе Росію, Іран опиниться в ще більшій ізоляції та матиме менше можливостей підтримувати своїх проксі – "Хезболлу", хуситів чи ХАМАС. Тож перемога України над Росією буде вигідною для Ізраїлю, а отже, і для Сполучених Штатів та їхніх союзників на Близькому Сході. З іншого боку, якщо Ізраїль зможе або знищити іранський режим, або зменшити його можливості, Іран не зможе постачати безпілотники та балістичні ракети до Росії. Це також буде на користь Україні. Успіх Ізраїлю проти Ірану посилить як Ізраїль, так і Україну.

Сполучені Штати як ніколи повинні підтримувати Україну та Ізраїль у подоланні двох найбільших загроз, з якими ми сьогодні стикаємося. І у нас є можливість зробити це.

Мені незрозуміло, чому нинішня адміністрація дозволяє нашим пілотам виконувати місії в ізраїльському повітряному просторі проти іранських ракет, а військово-морські сили США збивають ракети хуситів в Червоному морі, і разом з тим не бажає вживати аналогічних заходів в Україні.

Гадаю, що тут ховається жахливе політичне рішення адміністрації Байдена, і я можу лише сподіватися, що коли буде нова адміністрація, вона буде набагато більш проактивною і вживатиме всіх необхідних заходів.

Я розумію, що війна і ухвалення певних рішень — це не питання публічної політики; дуже часто це закриті питання. Війна — це не телеефір, але водночас ми маємо нового генерального секретаря Євроатлантичної спільноти Марка Рютте. Я був вражений, коли читав останній матеріал його попередника на посаді Єнса Столтенберга. Єнс Столтенберг визнав, що західний світ, можливо, не до кінця добре допомагав Україні у постачанні всього необхідного.
Повертаючись до історії з ірансько-ізраїльською війною, системи протиповітряної оборони на європейському континенті є досить потужними, і в Україні бракує сучасних систем ППО. Ворог готує геноцидальний сценарій: впродовж зими позбавити нас електрики, що призведе до відсутності не лише електрики, а й води та каналізації. Великі українські міста можуть опинитись у критичній ситуації, а багатоповерхові будинки можуть замерзнути.
Отже, питання в тому, чи буде з урахуванням нового генерального секретаря НАТО ухвалено якісь додаткові рішення, пов’язані з активізацією протиракетної і протиповітряної оборони європейського континенту проти російських ракет, зокрема балістичних?

На жаль, в рамках своїх повноважень Генеральний секретар не може ухвалювати рішення, якщо, наприклад, Сполучені Штати чи Німеччина не готові з ними погодитися. В Альянсі, як і в будь-якій іншій організації, одна єдина країна може заблокувати будь-яке рішення. Ніколи не стикався з тим, щоб щось змінилося лише тому, що цього хоче Генеральний секретар. Це дуже добре, що у нього є прогресивний підхід, і, можливо, ми могли б рухатися в заданому напрямку, якби йому вдалося переконати всі країни погодитися надати таке зелене світло. Однак кожна країна є суверенною та має право на власні рішення. Польща, Румунія чи країни Балтії — кожна з них може діяти самостійно. Але ситуація не така проста.

Найголовніша проблема полягає в тому, що Сполучені Штати та Німеччина не бажають підтримувати ці ініціативи. Саме тут нам потрібно спостерігати зміни в політиці.

Я хотів би розпитати вас про стратегічні ресурси нашого ворога, Російської Федерації. Свого часу ми сподівалися, що ворог буде виснажуватися, але бачимо, що Росія зберігає свою наступальну активність і намагається забезпечити себе за допомогою своїх партнерів — Північної Кореї, Ірану та не лише їх. Ми завдали їм надзвичайно болючих ударів по їхніх стратегічних арсеналах, зокрема в тому самому місті Торопець у Тверській області та не лише там. Для нашого противника це були дуже болючі втрати, адже стратегічні арсенали — це тисячі одиниць техніки, ракет і ресурсів, необхідних для війни.
Як ви оцінюєте це велике змагання зі знищення ресурсів? Ворог регулярно завдає ударів по території України, по наших військових і цивільних об'єктах. Яка зараз ворожа здатність продовжувати ту війну, яку вони окреслили як "затяжна війна"?

Звісно, Росія може продовжувати свою агресію завдяки постачанню боєприпасів з Північної Кореї, комплектуючих з Китаю, а також безпілотників і ракет з Ірану. Але вона також може продовжувати, оскільки Індія та Китай купують у неї нафту й газ. Якби нам вдалося зупинити експорт російської нафти й газу до Індії та Китаю, Росія не мала б фінансів для закупівлі боєприпасів і безпілотників у Північної Кореї та Ірану. Крім того, ми знаємо, що деякі критично важливі компоненти для російської зброї виробляються в США, тоді вони потрапляють до Індії, а звідти — до російського озброєння. Тому в нинішній санкційній системі є чимало лазівок.

Будь-яка техніка, заводська чи військова бронетехніка, потребує змащування, а для важкої техніки потрібен особливий тип мастила. Китайська компанія, яка є найбільшим виробником такого мастила, має американську філію у Вірджинії. Тому важливо відстежувати всі ці мережі та бізнес-структури, щоб поступово перекривати зовнішню підтримку, яка допомагає Росії продовжувати бойові дії.

Зараз ми чуємо, що Росія нарешті відчуває певний дефіцит боєприпасів, тоді як українські війська не лише активно виробляють власні безпілотники, а й ефективно використовують касетні артилерійські снаряди, які виявилися дуже дієвими проти російської артилерії. Тож мені здається, що шальки терезів починають поступово зміщуватися на користь України, хоча поки що цього недостатньо.

Нещодавно президент України Володимир Зеленський озвучив, що ми готові сформувати 14 військових бригад, однак наявної зброї вистачає лише для чотирьох з них. Це безпосередньо впливає на хід бойових дій. Ситуація на південному сході є надзвичайно складною, особливо після втрати Вугледара. Це стосується не лише самого міста, а й панівних висот, які забезпечували контроль і стабілізацію цієї ділянки фронту. Тому, можливо, потрібно ухвалити якісь додаткові, хоч і непопулярні, але швидкі рішення. На вашу думку, які рішення можуть бути прийняті, і наскільки загрозливою є ситуація внаслідок втрати вугледарських висот?

Як сторонній спостерігач, я бачу два-три ключові моменти. По-перше, я повністю довіряю рішенням українського Генерального штабу. Там краще за нас обізнані з російськими військами, своїми можливостями та місцевістю, тому їхні рішення є найбільш обґрунтованими.

По-друге, втрата Вугледара та інших міст у зоні бойових дій — це дуже болісно з психологічної точки зору. Нікому не хочеться втрачати міста, за які тривала така напружена боротьба.

Однак перед тим, як називати це "стратегічною поразкою", варто пам'ятати, що Росія не здатна повною мірою скористатися цими захопленнями. Незалежно від того, чи йдеться про Авдіївку, Бахмут чи Вугледар, за свої незначні успіхи росіяни платять десятками тисяч солдатів і технікою. Їхні ресурси обмежені, тому вони не мають змоги захопити великі території, чи навіть, до прикладу, дійти до Дніпра.

Я вважаю, що Генеральний штаб використовує правильну тактику з наявними ресурсами, щоб не дати Росії досягти значних проривів. Водночас я підтримую рішення про контрнаступ у напрямку Курська, оскільки ця операція створює серйозну проблему для росіян. Як наслідок, на Путіна чиниться конкретний тиск і він змушений шукати рішення. Крім того, Україну таким чином здобуває собі кращу переговорну позицію, коли для переговорів настане відповідний час.

Безумовно, попереду на Україну чекають великі виклики, але варто пам'ятати, що війна з Росією триває уже понад 10 років, і попри  всі переваги якими володіє Росія, Україна все ще контролює понад 80% своєї території, а її збройні сили продовжують нарощувати чисельність та потужність. Тому я залишаюся оптимістом, особливо якщо Сполучені Штати — з новою адміністрацією — та Німеччина зрозуміють, що перемога України відповідає нашим стратегічним інтересам.

Західні експерти та військові всерйоз аналізували так звану доктрину Герасімова, але, насправді, війна завжди додає нових деталей до будь-якої паперової доктрини. Говорячи про сучасну російську стратегію. Наскільки я розумію, вона, ймовірно, не змінилася з часів Маршала Жукова. Наступальні дії тривають до вичерпання наступального імпульсу, який залежить від кількості особового складу, готового до бою. Зараз росіяни активно експлуатують тактику малих піхотних груп, постійно формуючи резерви живої сили. Якщо оцінювати російську наступальну стратегію та тактику, шановний пане генерал Годжес, чого нам слід чекати зараз? Як ви її оцінюєте?

Така тактика працює лише доти, поки у них є достатньо людей, яких можна кидати на передову.

Але рано чи пізно їм доведеться почати вербувати молодь з Москви і Санкт-Петербурга, і це створить серйозні проблеми.

До того ж все це працює за наявності достатніх запасів артилерії для обстрілу українських позицій та авіації, яка завдає ударів керованими авіабомбами. Якщо Україна зможе знищити російську артилерію, штаби і логістику, то ця тактика цілковито втратить свій сенс, адже саме логістика, артилерія, авіабази й літаки забезпечують її ефективність. Тому, якщо Україні вдасться послабити або знищити ці ключові елементи, Росії точно доведеться змінювати свою тактику.

Керовані авіабомби та авіаційна компонента в цій війні відіграють важливу роль. Ми отримали певну кількість F-16, які, наскільки я розумію, показали себе дуже добре. Але це питання не лише номенклатури, а й кількості. Керовані авіабомби росіян вбивають цивільних, і росіяни почали активно використовувати їх не лише проти Харкова, а й проти Запоріжжя.
Ми розуміємо, що вони будуть надзвичайно активно застосовувати саме керовані, так звані плануючі авіабомби, щоб залякати наше населення. Це серйозна зброя, і вони регулярно її модифікують. На вашу думку, чи є шанси отримати додаткові авіаційні одиниці та відповідно посилити авіаційну компоненту для стримування російської тактичної авіації?

У мене немає нової інформації щодо можливого розвитку подій в цьому плані.  Сподіваюся, що інші країни продовжуватимуть шукати способи підтримати Україну, але наразі у мене немає нових ідей про те, які ще кроки можуть бути зроблені в найближчому майбутньому.

Як ви оцінюєте чутки стосовно можливої відставки командувача Сирського? Розуміємо, що тривають великі політичні дискусії, які дуже часто є закритими між політичним, військово-політичним і військовим командуванням. Я не знаю, наскільки це відповідає дійсності, але якщо оцінювати, наприклад, командувача Сирського та його надзвичайно успішний і несподіваний для ворога рейд у Курську область.

Звісно, я не повинен коментувати чутки про те, що відбувається в українському керівництві. Однак досягнення України за останні кілька років, попри величезні труднощі та непослідовну підтримку з боку США, є справді вражаючими. Кожен український командир, від початку війни і до сьогодні, змушений боротися проти значних російських переваг. Важливо розуміти, що жоден командир чи Генеральний штаб загалом не є бездоганним, але всі вони витискають максимум із доступних ресурсів. Чутки про зміну керівництва ніколи не приносять користі. Той, кого президент обрав командувачем, має ним залишатися, а постійні спекуляції на цю тему в жодному разі не є продуктивними.