Де у Львові знайти останні розписи Сосенка

У самому серці Львова, на пл. Шашкевича, 5, стоїть непримітний триповерховий будинок у стилі неокласицизму з елементами сецесії. Уважний спостерігач може одразу здогадатися, що будівля призначена для мистецьких цілей, зокрема – музики, адже на правому фронтоні бічного фасаду вціліло зображення музичного інструмента – кіфари, ще й у формі двох левів, що спинами обернулися один до одного.

Сьогодні тут розташований Львівський музичний фаховий коледж ім. С. Людкевича. Проте спершу ця будівля мала стати народним театром для української громади Галичини. Про це пишуть в ЛКП «Бюро спадщини».

Читайте також: Облога Львова 1672 року

Будівництво почалося у 1913 році за проєктом відомого архітектора Івана Левинського, але Перша світова війна і фінансові труднощі призупинили процес. Брак коштів відчувався і під час внутрішнього оформлення будівлі. На першому поверсі одразу запрацювала “Дешева кухня” для української молоді, прибуток від якої йшов на підтримку будівництва театру, а згодом – сплату комунальних послуг.

До оздоблення інтер’єру розписами був запрошений український художник-монументаліст Модест Сосенко, випускник Краківської, Мюнхенської та Паризької академій мистецтв, знаний переважно з розписів церков. Велика і мала зала Музичного товариства – це найбільший світський об’єкт, над яким працював Сосенко, зокрема стіни великої зали вражали складними орнаментами, а плафон прикрашав образ Кобзаря з музами, оточений нотами «Вічного революціонера» Івана Франка.

Модест Сосенко був відомим майстром монументального мистецтва, і його розписи для Музичного товариства ім. Лисенка стали одним із найбільших світських проєктів художника. Його робота тут відзначалася глибокою національною символікою: інтер’єри були оформлені в стилі, що нагадував полтавські народні орнаменти. Зокрема, Сосенко використав мотиви полтавських руж для оформлення стін та вітражів. Ці вітражі, виготовлені краківською фірмою Желенського за проєктом Сосенка, досі збереглися у великій залі. Мотив української культури був присутній у кожній деталі, зокрема на плафоні, де Кобзар був зображений у супроводі трьох муз у народних строях.

Центральною темою розпису стала музика, що відображала зв’язок між народним мистецтвом та українською національною ідентичністю. Плафон прикрашений нотами твору Миколи Лисенка, що символічно з’єднувало музичну спадщину сходу і заходу України. У залі також є погруддя Тараса Шевченка і Миколи Лисенка, виконані скульптором Григорієм Кузневичем, а по периметру стелі – ряд орнаментальних елементів, які вважаються одними з найкращих робіт Сосенка.

Мати, що пригортає до себе сина і доньку, вважається вільним трактуванням образу Богородиці з Предстоячими. Картини символізують Науку, Любов, Виховання та Народне мистецтво. Кожна з груп зображена в одязі різних етнографічних регіонів: Яворівщина, Полтавщина, Городенщина, звідки походив ініціатор будівництва Володимир Шухевич, та Гуцульщина. Цікавими є і ковані світильники, які нагадують гуцульські свічники-трійці, виконані українським ковалем Михайлом Стефанівським.

Мала зала на третьому поверсі також зберігає частину спадщини художника. Тут Сосенко зобразив Кобзаря, троїстих музик і сопілкарів – сцени з українського народного життя, які художник відтворив за допомогою фотографій. Це були одні з останніх розписів, створених ним перед мобілізацією під час Першої світової війни. На жаль, через війну Сосенко не зміг завершити роботу, і частина фресок була втрачена або замальована, але ті, що збереглися, дають змогу уявити масштаб його таланту.

Сьогодні будівля функціонує як музичний коледж, і доступ до інтер’єрів обмежений, проте час від часу її двері відкривають для відвідувачів. Особливо варто відзначити екскурсії під керівництвом науковиці Роксолани Гавалюк, яка вміло занурює відвідувачів у світ мистецтва й історії цього унікального простору.

___________________________________________________________________________________________________