Есклюзив. Начальник Генштабу Анатолій Баргилевич: «Червона лінія» у нас одна – зберегти Україну

Люди однієї команди. Начальник Генштабу Анатолій Баргилевич з головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським

фото: ЗСУ

Анатолій Баргилевич – один з тих вищих офіцерів, кого називають командою головкома ЗСУ Олександра Сирського. Від лютого 2024 року Баргилевич очолює Генеральний штаб. Нинішню ситуацію на фронті він оцінює як «важку, але не критичну».

Попри те, що сили ворога кратно переважають, росіяни за тисячу днів великої війни не взяли жодного обласного центру, підкреслює начальник Генштабу в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому». Баргилевич налаштований войовничо, але реалістично: головне, каже, зберегти Україну, не дати ворогу перемогти.

Як допоможе у цьому далекобійна зброя, чого зараз бракує на фронті, який настрій у військових на передовій, коли врешті чекати на ротації в бойових бригадах – питання про це насамперед ставив «Главком».

Також у розмові з генералом Баргилевичем – про його шлях воїна, несподівані повороти долі та нічні шахові партії з Сирським.

«Бої на Курщині важчі, ніж бої на Донбасі»

Пане-генерале, оцініть ситуацію на фронті зараз і перспективу подальших бойових дій. Кожен, хто стежить за картою бойових дій, бачить, як швидко просувається ворог за останні три-чотири тижні.

Ситуація дійсно складна, ми це бачимо. Але не скажу, що вона критична.

Зокрема, на Покровському напрямку нам вдалося стабілізувати обстановку. Протягом останнього місяця ситуація тут вирівнялася, і ми утримуємо свої позиції.

У районі Куп’янська тривають важкі бої. Противник нещодавно здійснив спробу проникнення в місто, використовуючи одну з груп, але вона була знищена. Куп’янськ залишається під нашим контролем.

У Часовому Яру противник постійно намагається просунутися, проте всі його спроби поки не увінчалися успіхом. Хоча були випадки проникнення в місто, наші підрозділи оперативно вибивають ворога, і Часів Яр утримується нашими силами.

У Торецьку бої точаться в міській забудові, що ускладнює ситуацію, але нам вдається стабілізувати лінію фронту. Ми контролюємо цей напрямок і утримуємо позиції.

Найбільш напружена ситуація в районі Курахового, де бої особливо інтенсивні. Утім, наші підрозділи продовжують тримати оборону.

Головнокомандувач Сирський нещодавно був у цьому районі. Він постійно перебуває на найважчих напрямках. Ми докладаємо максимальних зусиль, щоб стабілізувати ситуацію та не допустити подальшого просування ворога.

Головнокомандувач до лінії боєзіткнення під’їздить?!

Так. Він постійно буває в районі бойових дій. Я теж там був не так давно.

Чи можна сподіватися, що на Донбасі лінія фронту невдовзі буде стабілізована?

Ми робимо все для того, щоб це зробити. Я переконаний, що лінію ми там теж стабілізуємо. Сили противника значні, вони мають величезний людський ресурс і не шкодують його. Перевага в людях у них є, на деяких ділянках переважають у 4-8 разів. Але ми бачимо, що противник теж потроху видихається. Ще місяць тому, коли вони висувалися на штурм наших позицій, їхні бойові машини піхоти були прямо обліплені піхотою, по 10-15 солдатів вискакували з кожної, розсипалися і йшли, як та сарана. Зараз же подеколи їде ворожа бойова машина на штурм, а з неї вискакують по три-п’ять чоловік.

Ворог наразі не взяв Покровськ

фото: Фейсбук Генерального штабу ЗСУ

Бої на Курщині теж посилилися за останні місяць-півтора. Нещодавно з’явилася інформація, що Путін хоче витіснити ЗСУ звідти до кінця січня, до інавгурації новообраного президента США Трампа.

У травні, як підтвердила розвідка, ворог планував наступати на сумському напрямку з Курської області для створення 20-30-кілометрової так званої «буферної зони» на півночі України, що мало стати продовженням російської операції на харківському напрямку. Саме тому було прийнято рішення щодо проведення наступальної операції на випередження з перенесенням бойових дій на територію противника. Завдяки курській операції ми випередили ворога.

Щоб там не говорили, а Курська операція показала: ми можемо бити противника на його території. Ті «червоні лінії», які нам окупанти визначають, не збігаються з нашою «червоною лінією», вона в нас одна – це збереження нашої держави, маємо не дати противнику перемогти.

На сьогодні на Курщині воює близько 50 тис. елітних ворожих військ – це морська піхота і повітряно-десантні війська, туди ж пригнали майже 11 тис. північнокорейських військових. Для них (керівництва Росії – «Главком») це принципове питання, Курська область. Там тривають інтенсивні бої. Порівняно з іншими напрямками, на Курщині доволі важкі бої. Всі розуміють, що там воює не просто піхота, а елітна російська піхота, десантники. Але ми там позиції тримаємо. Ми ведемо маневрені бої, утримуючи ту територію і, повірте, доволі успішно.

За майже три місяці операції, станом на листопад, втрати противника на Курському напрямку в особовому складі становлять майже 21 тисячу особового складу, з них: ліквідовано майже – 8 тисяч, більше 700 окупантів ми взяли в полон. Знищено понад тисячу одиниць озброєння і військової техніки ворога.

Ще раз кажу: війна – це боротьба нервів, витримки, економіки і ресурсів.

«Такі речі не анонсуються. Ракети самі скажуть за себе»

Якого ресурсу сьогодні бракує нашим Збройним Силам на фронті? Зброї, людей?

На війні завжди не вистачає зброї і людей. Ми ж не така велика країна, як Росія, в якої мобілізаційний ресурс складає 5 млн людей. Україна не має такого ресурсу. Для нас головна цінність – це люди, ми їх бережемо максимально. Тому прагнемо воювати не людьми, а зброєю, робити акцент на вогневому ураженні противника.

Так, партнери дають нам зброю і боєприпаси. Нещодавно я був за кордоном у відрядженні і пояснював нашим партнерам, що все це – витратний матеріал на війні: зараз зброя і боєприпаси є  – завтра немає. Ми ж знищуємо противника, його втрати загиблими і пораненими у вісім разів більші за наші. Тому нам потрібні снаряди, гармати, бронетехніка, спорядження для захисту наших людей. Ми наголошуємо на цьому і перед зарубіжними партнерами, і перед вітчизняною промисловістю.

Зараз є снарядний голод на фронті?

За рахунок раціонального планування, перерозподілу і видачі з тих запасів, які в нас є, ми робимо все можливе, щоб військові частини не відчували «снарядного голоду». Зараз головнокомандувач дуже жорстко контролює те, щоб кожна бригада, батальйон, рота мали відповідну кількість боєприпасів, розраховану під завдання. Тому йде планування і перерозподіл. У військах, які на передній лінії, снарядного голоду не повинно бути. Ми робимо для цього все можливе.   Якщо комусь не вистачає – ми даємо. Але в цілому потреба в боєприпасах, наголошу, в нас є. Особливо у високоточних засобах ураження.

Днями США надали дозвіл бити по території РФ американською далекобійною зброєю. Зокрема, за повідомленням американських ЗМІ, йшлося про територію Курщини. Наскільки це рішення може вплинути на хід війни і чи таку зброю вже надано?

Як сказав президент України, такі речі не анонсуються. Ракети самі скажуть за себе. Не хотілося б мені, військовому, який відповідає за життя дуже і дуже багатьох людей, анонсувати такі теми. Скажу лише одне: ми будемо використовувати всі сили і засоби, які маємо, для того, щоб нищити противника, де б він не був.

Анатолій Баргилевич на брифінгу в Міністерстві оборони України

фото: Фейсбук генерального штабу ЗСУ

У жовтні ви у Вашингтоні, а потім разом з міністром оборони Умєровим у Брюсселі обговорювали з партнерами деталі Плану перемоги, запропонованого президентом Зеленським. Можете сказати хоча б у кількох словах, в чому полягає суть військової складової плану? Чи зустріли ви розуміння партнерів і чи готові вони реально підтримати план?

Так, мені доручено було таку місію – проінформувати наших партнерів про військову складову Плану перемоги. Ми мали зустрічі з керівництвом Пентагона і цивільним керівництвом Сполучених Штатів. Партнери зрозуміли, яких цілей ми хочемо досягти, що нам для цього потрібно, які сили і засоби, а також яке наше бачення, і вони цілком підтримали ту позицію, яка була заявлена на цих зустрічах. Аналогічна зустріч була у Брюсселі та потім у Неаполі, де разом з міністром оборони України ми брали участь у засіданні міністрів оборони країн G-7. Це все, що я можу розповісти для широкого загалу.

Виснаження війною у 2024 році суттєво позначилося на суспільних настроях. Зокрема, є негативне ставлення до мобілізації. Чи впливають такі настрої в тилу на бойовий дух у війську на передньому краї?

Воїни на лінії боєзіткнення не думають про настрої у тилу щодо виснаження війною, їм нема коли про це розмірковувати – у них кожен день бої. Настрій на фронті нормальний, бойовий, немає там ніякого хитання. Єдине, що хлопцям треба, – це підтримка суспільства, вони повинні бачити, що в тилу немає розбіжностей та суперечок, які розхитуватимуть суспільство та породжуватимуть занепадницькі настрої. Ми маємо усі об’єднатись довкола головного – нашої боротьби з ворогом. Це головне.

Вочевидь, ті, хто пішли на війну з перших днів і воюють майже три роки, об’єктивно відчувають втому. Питання про ротації в бойових підрозділах, системні ротації. Генштаб давно це анонсував, але, схоже, наразі ротації відбуваються точково.

Так, одним із завдань команди головнокомандувача Сирського, коли він прийшов на цю посаду в лютому 2024 року, було розробити систему ротації особового складу і цей процес запускати. До того два роки у війську фактично не було ротацій.

Системні ротації –  це наша мета, і ми зробимо це. Щоб підрозділи, воюючи на фронті, чітко розуміли цей механізм, могли йти на відновлення, відпочивали. Ротаційний процес ми планували запустити вже цього року. Але, на жаль, поки що це не вдалося повністю, тому що противник веде активний наступ.

Системні ротації – це амбіційна мета головнокомандувача та Генерального штабу. Ми запустимо цей процес, просто треба ще трохи часу.

А коли можна очікувати на системні ротації?

Ми це зробимо після того, як стабілізуємо фронт.

«У Генштаб доповідають начебто викривлену інформацію? Це нісенітниця»

Які зміни відбулися в Генштабі, в управлінні військами зі зміною військового керівництва у лютому нинішнього року та, зокрема, призначенням вас начальником Генерального штабу? Відомо, що одна з вимог головкома – всі військові управлінці повинні пройти фронт. Як із цим?

Я, можливо, один з небагатьох військових в Україні, хто може порівнювати роботу в Генштабі у різні роки, адже я довгий час служив в Головному оперативному управлінні Генерального штабу, звідти пішов у Сухопутні війська, після того була Тероборона, а потім велика війна.

Коли ми прийшли на початку 2024 року в Генеральний штаб, ми зрозуміли, що треба багато змінювати. Насамперед Генштаб був дуже обтяжений функціями, які йому непритаманні, непомірно розрослися певні структури із завданнями, які не зовсім відповідали викликам під час війни. Головнокомандувач ухвалив рішення, ми з командою підготували пропозиції – скоротили чисельність Генерального штабу, позбавили його тих невластивих функцій, які не повинен мати орган військового управління стратегічного рівня.

Начальник Генштабу Баргилевич та головнокомандувач ЗСУ Сирський на оперативній нараді

фото: ЗСУ

І, так, було висунуто вимогу: офіцери, які з 2022 року не брали участі у бойових діях, повинні поїхати на фронт, подивитися, чим живе армія, повоювати. Бойовий досвід 2022 року не порівняєш з досвідом 2015-2021 років. Це абсолютно різні досвіди. Зараз усі начальники керівних ланок у Генеральному штабі мають бойовий досвід. Це постійний процес, він ще не завершений.

Деякі блогери і військові «з окопів» говорять, що військове керівництво не володіє достеменно ситуацією на місцях через те, що командири нижчих ланок, боячись покарання, передають «нагору» викривлену інформацію – не ту, яка є, а ту, яку хочеться бачити начальству. Чи доводиться вам спілкуватися з солдатами та молодшими офіцерами, щоб знати про все не з письмових звітів?

Звичайно, спілкуюся. Те, що говорять про начебто викривлену інформацію, яку доповідають у Генеральний штаб, – це нісенітниця. Головнокомандувач Сирський щоденно спілкується з командирами бригад, командирами батальйонів, командирами батарей; я часто спілкуюся. Наприклад, днями спілкувався з артилеристом 46-ї Таврійської бригади, бачилися і обговорили певні питання. Такі контакти постійні. Ми часто буваємо на фронті.

Більше того, постійно відбувається комунікація головнокомандувача й керівництва Генерального штабу із військовими у різних напрямках. До прикладу, генерал Сирський постійно працює з робочою групою, до якої увійшли бойові діючі командири підрозділів БПЛА і яка працює над посиленням цього напрямку. 

Отже, ви достеменно знаєте, що робиться «на землі» і вірите доповідям, якими звітують ваші підлеглі?

Що значить «вірю»? Будь-яка інформація повинна перевірятися. Вона може бути однобоко сприйнята людиною, може бути донесена неправильно, може бути незрозумілою. Якщо інформація потребує якоїсь перевірки – вона, звичайно, перевіряється.

Відомо, що відбуваються зміни у переведенні військових з частини в частину через застосунок Армія+.  Яка роль у процесі переведення відведена Генеральному штабу і взагалі, як відбувається цей процес, не все ж замінила цифровізація?

Прийнято постанову Кабінету міністрів, якою започатковано процес спрощеного переведення військовослужбовців з однієї військової частини в іншу. Певні критерії встановлені, звичайно, для того, щоб не було такого: з фронту всі знялися і попереводилися в тилові бригади. Розроблено ефективний механізм, прозору систему, яка дозволяє людям переводитися з бригади в бригаду, прибрано ті ризики, які закладалися командирами різних рівнів, прибрано проміжні ланки, які давали можливість по пів року затримувати документи про переведення.

Але це не значить, що хтось захотів – і перевівся, потім послужив там, не сподобалося – пішов ще в іншу бригаду і став кочувати по бригадах. Є певні критерії, вимоги. Питання виноситься на розгляд кадрового центру Збройних Сил, тому що все в комп’ютерній програмі не пропишеш – це долі людей, долі бригад та полків.

 За останні три дні зафіксовано більше півтори тисячі звернень, понад 60% вже розглянуті, і щодо половини з них вже прийнято  рішення про переведення.

«Мені випала доля і честь –  стріляти по противнику з автомата»

Повномасштабна війна з Росією триває уже тисячу днів. Як ви оцінюєте цей шлях: які успіхи, які помилки були та які бачите перспективи? Розкажіть, що ви робили 1000 днів тому, про що тоді думалося?

Що я робив у перші дні війни? Трапилося так, що мені випала доля і честь –  стріляти по противнику з автомата. У званні генерал-майора я брав участь у стрілецькому бою.

У перші години війни 24 лютого командувач Сухопутних військ генерал-полковник Сирський зібрав ключових офіцерів і, як завжди, у доволі спокійній манері, без паніки та метушні визначив першочергові завдання, конкретно кожному що треба робити. За його дорученням я поїхав перевірити готовність оборонних рубежів у  населеному  пункті Горенка. Цей район мав стратегічне значення через розташування важливого транспортного вузла з мостом. Там, може, знаєте, такий великий міст, до якого сходяться три дороги – з Гостомеля, Бучі, Ірпеня, три смуги в один бік, три  – в протилежний.

У цей час в Гостомелі, на аеродромі, вже точилися запеклі бої. Було очевидно, що ворог намагатиметься прорватися через цей напрямок.

Я зрозумів, що на цьому мосту треба трохи перебудувати оборону, яка була тоді побудована доволі хаотично. Вранці я з’їздив у розвідку на легкоброньованій «Шкоді» разом з водієм – перевірити, яка ситуація в Гостомелі, тому що місто майже наполовину вже було під противником. Повернулися назад і зрозуміли, що завтрашній бій неминучий, ворог піде на прорив саме тут.

Вранці 25 лютого о 8 год. 45 хв. колона противника пішла на Київ – ми нарахували десь 200 машин і танків. Уся ця техніка почала підтягуватися до того мосту, оборону якого ми готували. Першу атаку ворога було відбито успішно. Однак ситуація залишалася вкрай напруженою: наші сили були недостатніми для довготривалого стримування. Розуміючи це, я перетелефонував командувачу і попросив підсилення, бо цих сил було зовсім недостатньо. Він сказав: «Я тебе зрозумів» – і через дві години під’їхав танк. Я сам танкіст, тому почувши звук рідного мотора, подумав, що не все так погано.

Незабаром приєдналися курсанти Житомирського військового інституту, які продемонстрували виняткову мужність і рішучість. Саме ці події пізніше лягли в основу фільму «Гостомельський рубіж», деякі асоціації з боєм під Крутами.

Окрім курсантів, до оборони долучилася рота 72-ї окремої механізованої бригади, підрозділи територіальної оборони та кілька бойових машин. Незважаючи на обмежені ресурси, усі вони спільними зусиллями зуміли стримати ворога на цьому критично важливому рубежі.

Міст через річку Ірпінь неподалік Гостомеля став одним з критично важливих оборонних рубежів у перші дні війни. Фото зроблено після звільнення Київщини від російських окупантів, квітень 2022 року

фото: Уніан

А чим громили важку техніку, що йшла в тій російській колоні?

Були протитанкові засоби, ручні гранатомети, одна «Стугна» була, пару пострілів ми з неї зробили. І, звісно, підтримка артилерії була. Завчасно було організовано зв’язок з артилерією.

Ворожу колону ми розгромили за класикою: я дав команду дочекатись поки техніка підтягнеться  до середини мосту і тоді тільки дав команду здійснити два удари по голові колони та ще два  – по хвосту колони. І як тільки окупанти зупинилися, почав працювати танк по них і відразу почався стрілецький бій.

Найважливішим успіхом у 2022 році було те, що ми відстояли Київ. Противник атакував столицю з трьох напрямків – з півночі, заходу і північного сходу, зводячи три потужні ударні угруповання. Вони розраховували, що візьмуть Київ і все – війна закінчиться, організований збройний спротив розпадеться на окремі фрагменти, почнеться партизанщина... Ми теж це розуміли і діяли відповідно. Я не мав  пропустити жодного ворожого солдата через той міст, бо далі кілька кілометрів – Пуща-Водиця, а на перехресті при в’їзді в Київ, на так званому «м’ячику», оборона  лише формувалась.

Згодом генерал-полковник Сирський доручив мені оборону північного напрямку Києва – це 62 км, від Вишгорода до сіл Лебедівка і Ровжі і вся територія аж до торговельного центру Lavina. Оборона Києва стала ключовою операцією у перший місяць війни.

Головний успіх за ці тисячу днів повномасштабної війни – Україна є. Україна вистояла і залишається суверенною державною. Подивіться, за майже три роки широкомасштабної війни ворог не взяв жодного обласного центру. Збройні Сили України досі сильні, попри те, що нам протистоїть дуже потужний противник з ресурсом, який за всіма параметрами переважає наш.

ЗСУ провели ряд успішних операцій – Київська оборонна операція, Харківська наступальна операція (жовтень 2022 року –  «Главком»), ми відігнали ворога від Харкова і дали можливість харків’янам повернутися  у місто (Анатолій Баргилевич на той час був начальником штабу оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця», яке втілило цю операцію –  «Главком»). Крім того, восени 2022 було звільнено майже 12 тис. кв. км Харківщини. Це була активна, добре продумана операція, несподівана для противника; малими силами і дуже обмеженим ресурсом ми фактично розгромили їхнє угруповання, яке було на тому напрямку.

Ця операція восени 2022-го дала надзвичайне піднесення українцям, навіть, я б сказала, ейфорію – наші наступають, женуть росіян!

Згідно з основами оперативного мистецтва (є таке поняття у військовій науці), наступ проводять, якщо співвідношення сил щодо сил противника не менше, ніж 3:1, тоді ти можеш досягти успіху. Коли ми (оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця» – «Главком») проводили наступальні операції у 2022 році, ми жодного разу не досягали такої переваги, ми мали менше людей для наступу, але успіх отримували. Це вже нове слово в оперативному мистецтві. 

Потім звільнили частину Луганської та Донецької областей в районі Слов’янська і північніше. На жаль, до Кремінної не вдалося дійти.

Згадаю і звільнення Херсона та Херсонщини по лінії Дніпра.

2023 рік ми (війська, підпорядковані угруповання «Хортиця» – «Главком») були в обороні, вважаю, успішній. Як би там хто не оцінював, але якщо порахувати співвідношення тих сил та засобів, якими противник наступав, і тих, які мали Сили оборони України, тобто 1:8 на користь противника, то ми успішно тримали оборону на Сході. Після боїв у Бахмуті таке найпотужніше військове угруповання противника, як ЧВК «Вагнер», фактично перестало існувати, а пораненими та вбитими ворог там зазнав втрат майже у 50 тисяч.

Зараз ми ведемо масштабну оборонну операцію. Головна мета – знищити ворога і його резерви. Лише за рік інтенсивного наступу, з листопада 2023 року, окупанти втратили близько 400 тис. особового складу, майже 4 тис. танків, 9 тис. броньованих машин і близько 13 тис. артилерійських установок.

Це колосальні втрати навіть для Росії. Агресор вимушений звертатися за допомогою до своїх «союзників», таких як Північна Корея, не лише за боєприпасами, а й за живою силою.

Начальник Генерального штабу – посада непублічна. Скажіть, чи є у вас вихідні та вільний час? Як ваше життя, що було до 2022 року, відрізняється від нинішнього? Кажуть, що ви майже три роки живете в бункері?

У мене є мрія – сісти на велосипед і разом з донькою проїхати вздовж Десни. У мене донька росте, зараз їй 14 років, вона все чекає, коли ми покатаємося на велосипедах. А ми виїжджали за ці роки пару разів на годину-дві...

«З Сирським після робочого дня граємо в шахи. Після робочого дня – це о 12-й годині ночі»

Зараз часу немає абсолютно. Є кілька годин вільних, які витрачаю на сон та спортивне тренування; на відпочинок – вкрай рідко.

Командувач заразив мене своєю звичкою займатися рано вранці спортом, отже, це вже стало системою, і якщо якийсь день не позаймаєшся, то почуваєшся якось некомфортно. Інколи після робочого дня ми з головнокомандувачем, щоб трошки відволіктись, граємо в шахи, по пару партій бліц.

У бункері, так?

Так. Мабуть, це своєрідний відпочинок та емоційна розрядка після робочого дня.

Після робочого дня – це о котрій годині?

А робочий день закінчується приблизно годині о 12-й ночі.

Олена Зварич, для «Главкома»