Завершення Першої світової війни і розпад доти могутніх імперій спричинили відродження нових національних держав у Центрально-Східній Європі.
Західно-Українська Народна Республіка, яка виникла на руїнах Австро-Угорської імперії Ґабсбурґів у листопаді 1918 року, проіснувала недовго. Друга Річ Посполита, що наново відродилася, висунула претензії щодо Східної Галичини. Унаслідок цього виникла польсько-українська війна. Перемога в ній дісталася Польській державі. У результаті Польща фактично отримала українські етнічні землі загальною площею близько 140 тис. кв. км.
18 березня 1921 року в Ризі було підписано мирний договір між Польщею та радянською Росією. Польща визнала існування УРСР. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся, відповідно, відходили до Польської держави. За Ризьким мирним договором Польща отримала 35574 кв. км території колишньої Волинської губернії. Тут було утворено, а по суті, відновлено Волинське воєводство з центром у Луцьку. Весь західноукраїнський реґіон, у тому числі Волинське і Поліське воєводства, означили як «східні креси».
Делегації з польської і радянської сторін-підсисантів Ризького мирного договору, березень 1918 року
Остаточно долю західноукраїнських земель було вирішено на конференції Ради послів західних держав 14 березня 1923 року. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся уже були під владою Польської держави. Тепер до неї відходила і Східна Галичина.
Серед політико-економічних заходів на підпорядкованих теренах чільне місце мала аграрна реформа і безпосередньо пов’язана з нею аграрна колонізація. Йшлося про створення у Східній Галичині і Західній Волині цивільних та військових сільських господарств. Унаслідок воєнних дій на території Галичини і Волині в роки Першої світової війни сільське господарство Західної України зазнало значних збитків. Йому були властиві окремі рудименти.
У їх основі лежало зосередження значної земельної власності у невеликої частини земельних маґнатів і без- та малоземелля більшості українського селянства. Усе це слугувало ілюстрацією недосконалої аграрної структури. Зміни були якраз на часі.
Дружкопіль (сучасне село Журавники) на початку 20-х років ХХ століття. Фото із Фейсбук-спільноти «Горохів – моє місто»
Перебудову аграрного устрою Польської держави було започатковано в липні 1919 року. Сеймова ухвала від 10 липня передбачала створення нових господарств, а також процес збільшення карликових господарств до нормальних. Проте постанова не набула сили закону. 15 липня 1920 року було ухвалено новий аграрний закон.
Відповідно до нього мали проводити щорічне парцелювання (поділ земельних володінь на дрібніші земельні клаптики – парцели) 200 тисяч гектарів державних земель, занедбаних маєтків тощо. В останню чергу мало йтися про поміщицькі господарства, для яких визначено вищу норму землекористування до 60 гектарів у промислових та приміських зонах, 180 гектарів – у сільськогосподарських. Для західних і східних воєводств – до 400 гектарів. Земля понад норму підлягала викупу і була призначена на парцеляцію та осадництво.
Державний парцеляційний фонд переходив у розпорядження Головного земельного управління. З 1923 року загальне керівництво і контроль за виконанням реформи передавали міністру аграрних реформ. На місцях – окружним і повітовим земельним управлінням та комісіям.
Наступним кроком до впровадження змін в аграрний лад земель, підпорядкованих Польщі, був закон від 17 грудня 1920 року про утворення земельного фонду у східних воєводствах та про колонізацію їх польськими військовиками-осадниками, що найбільше проявили себе у війні проти росіян – так звані «кресові закони».
Читати ще: Князь Любарт, його велике князівство і розбудова Луцька
Аграрна політика Польщі й перетворення, пов’язані з нею, внесли корективи у систему користування землею в усіх населених пунктах Волинського воєводства. Не був винятком і маєток Брани-Єкатеринівка (сучасні села Брани, Довге, Борисковичі та Журавники) тоді Бранівської ґміни Горохівського повіту.
Дружкопільська хата початку ХХ століття під солом’яною стріхою
Серед заходів польського уряду в контексті аграрних змін у Бранах-Єкатеринівці стали:
-парцеляція земельних угідь;
-орендаційні процеси;
-ліквідація сервітутів.
Найсуттєвішим чинником, що впливав на зміни структури власності землі, на Волині була парцеляція ґрунтів великих володінь. Так, 1921 року представники земельного управління здійснили обміри землі у маєтку. Під 1923 роком знаходимо імена тих, хто внаслідок парцеляції отримав земельні наділи. Серед них переважали поляки. Виділяли землі для перегону худоби до водопою на луках, резерв для сервітутів та шкільний ґрунт.
Імена всіх нових власників до реєстру не вносили. На це вказують записи слова «інші» біля імен Марії Йохановичової, Яна Осіповича, Данила Ковальчука, Яна Квятковського, Філімона Миколайчука, Захара Полхіна. Зазначено кількість розпарцельованих земель, проте відсутні свідчення про ціну новопридбаних земельних надбань. Тож вочевидь процес парцеляції у Бранах-Єкатеринівці на 1923 рік був військовим осадництвом.
Приміщення ґміни у Бранах
На 1923 рік у маєтку Брани-Єкатеринівка було створено 43 військовоосадницькі господарства. Загальна ж кількість військових осад у Горохівському повіті на 1923 – 1924 роки становила 325. Упродовж лютого 1927 – листопада 1929 року було розпарцельовано 47, 233 га землі.
7 березня 1927 року земському комісару в Луцьку Андрію Тиравському надійшла заява від пана Петра Зажада з маєтку Брани з проханням встановити кордони поміж частинами маєтку. З тими ж клопотаннями до земського уряду звернулась і церковна громада Бранівської православної парафії.
Читати ще: Пити могорич на Волині було професією
23 вересня 1929 року в Окружному земському уряді Луцька відбулося засідання, що затвердило парцеляційний процес та ціни на землю, яка підлягала поділу. Вартість, як зазначено у документах, встановлювали з погодження повітового земського уряду в Горохові. Поділу підлягала власність Міхала та Вікторії Янковських – заможних мешканців Бран, власників розкішного палацу в тому ж таки селі обсягом 47,2335 га.
Палац Міхала та Вікторії Янковських у Бранах
Парцели з урочищ «Замчисько» та «Циплі» було розділено між 105 новими власниками. За 33,8951 га землі в урочищі «Замчисько» вони сплатили 28161 злотих 69 ґрошей, в урочищі «Циплі» – 105 злотих 19 ґрошей за 13,3384 га; 0,0009 га оцінювали в 1 злотий.
1 грудня 1929 року розпочався парцеляційний процес над церковними землями у Бранах.
Свято-Покровська церква у Бранах. Світлина 1930-х років із колекції краєзнавця Андрія Кленка
Завдання полягало у встановленні меж між урочищами «За церквою», «За криницями», «Волиця» на прохання солтисів (сільських старост) сіл Довге, Брани та Борисковичі. Парцеляцію провів Яків Євплов. Закінчення її припало на 18 січня 1937 року.
Наступний парцеляційний процес датовано 1930-1931 роками. Він свідчив про усну домовленість жителів Дружкополя з тогочасними власниками маєтку – Анною Бассаліні, Станіславом Долінковським, Францішком Потоцьким та Євстафієм Каяструком. Згідно з цим договором, селяни за виконання своїх обов’язків (не вказано, хто саме і за яку роботу) отримали більш як 39 га землі.
Читати ще: Цеховий Луцьк: європейський вимір міста ХVI століття
Парцеляції підлягали не лише землі приватної власності. Уже в 1932 році розпочався поділ церковних володінь. Землі обсягом 10,0535 га відійшли до церкви ще у 1920 році.
Іконостас церкви Святої Покрови у Бранах, 1930-ті роки. На світлині – священник Григорій Юркевич і церковний староста Василь Кухарук
Попередньо (документи не вказують точної дати) до земського уряду надійшов лист із затвердженими у Горохові іменами кандидатів на отримання земельних надбань. Планували виділення 0,3070 га земельної площі під колію Луцьк – Стоянів.
Будівництво колії Луцьк – Стоянів, 1927-1929 роки
Очевидно, на земельнтй наділ претендував і Дем’ян Якобчук. Документи фіксують відмову розглядати його скаргу, аргументуючи це тим, що вказана особа не веде особисте господарство, а працює в маґістраті Берестечка.
Читати ще: Який вигляд мала площа Ринок у Луцьку 100 років тому
Упродовж 1933-1939 років за результатами парцеляції та обмірів урочищ «За валом», «Волиця», «Широке», «За криницями» було розпарцельовано 17,7227 га землі. Із них 7,3679 га надано у користування церкві в урочищі «За криницями».
Під 1926 роком документи архіву фіксують договори Горохівського повітового земельного управління з селянами про оренду землі у маєтку Брани. Землю передавали у їхнє користування на шість років. Протягом цього часу орендатори мали сплачувати визначені суми злотих за свої володіння.
Перший договір укладено 26 жовтня 1926 року в Повітовому земельному управлінні у присутності свідків Олександра Куця та Яна Ронкевича. Договірні сторони: Жиґмунд Сочинський (земський комісар) та Дем’ян Якобчук разом із чотирма мешканцями Бран. Першу оплату за орендовану землю датовано вже 28 жовтня 1926 року. Наступну – 4 квітня 1927 року.
Читати ще: Луцьк у споминах відомих людей минулого
1 жовтня 1929 року домовленість від 1926-го було порушено у зв’язку зі збільшенням кількості охочих орендувати землю. 18 червня 1930 року з ними укладено новий договір. Договірні сторони: Станіслав Марцинківський (земський комісар) та Ґреґор Юрчук (священник, мешканець села Брани). За умовами договору Юрчуку в користування надавали 1 га луки.
У жовтні 1931 року знову збільшилася кількість тих, хто хотів орендувати землю. Відповідно до нового договору, селяни отримували у користування 7,8141 га орних земель і 2,300 га луки. Сума до оплати складала 446,87 злотих. Термін експлуатації – один рік.
Читати ще: Данило Братковський: полономовний поет з русинською душею
До зменшення розмірів великої земельної власності призвела і акція ліквідації сервітутів протягом 1924-1938 років. Замість права на користування панськими лісами та пасовищами селяни отримали 78000 га ґрунтів. 2 грудня 1927 року розпочали ліквідацію службової власності Фоми Ващука.
Бранівський вокзал. Фото 30-х років ХХ століття
Загальна кількість його земель становила майже 8,5 га. Приводом до здійснення цієї операції стало офіційне прохання мешканців села Довге, що надійшло до Окружного земського уряду в Луцьку 15 грудня 1927 року, і попередньої вимоги жителів Дружкополя від 28 вересня того ж року. Сервітут розміщувався у Бранах.
Бранівська церква на листівці 1910-х років
Документи фіксують добровільність акції і вказують на свідків, присутніх під час її здійснення. Остаточно сервітут Ващука скасували 29 грудня 1938 року. Протягом 1930-1939 років ліквідували також сервітут панів Янковських.
Вид Бран на листівці 1918 року
Таким чином, на прикладі одного села та його околиць удається простежити специфіку аграрної політики Другої Речі Посполитої на Волині міжвоєнного періоду. Вона характеризувалася низкою заходів, які були спрямовані на подолання недосконалості аграрної структури. У політичному сенсі ‒ аби остаточно закріпити позиції влади на західноукраїнських територіях.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
English (US)