У Волинському облмуздрамтеатрі – черговий аншлаг. Нині до уваги глядачів «Останній Гречкосій» – новинка, прем’єра якої, відкривала 85-й театральний сезон. Комедія, трагедія, філософська притча, драма – так можна описати твір, який залишив багато запитань і подарував неймовірні емоції фіналом. Показ вистави став можливий завдяки підтримці Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».
Цей твір – про землю. Але не про «глину, каміння і пісок, які у вас у голові», як каже до п’яних односельців головний герой. А про ту землю, на якій, як пригадує його дружина, її народила матір.
Режисер-постановник вистави заслужений діяч мистецтв України Орест Огородник пояснює, що це твір про землю, як символ нації, як складову формування держави і державності. Безперечно, що у часи відкритої агресії Росії, вистава набуває інших сенсів, аніж 14 років тому, коли йшли перемовини про її показ з тодішнім директором драмтеатру Богданом Березою.
З того часу «Останній Гречкосій» був багато разів зіграний на різних сценах, але у Луцьку його прем’єра відбулася лише у вересні цього року. Нині ж завдяки чудовій ініціативі від Фонду Ігоря Палиці – «Фонд збирає друзів», виставу побачили волонтери, соціально вразливі верстви населення, представники громадських організацій.
«Продовжуємо наш гарний проєкт у новому театральному сезоні. Розуміємо, що культура важлива у будь-який час. Нині ж її значення лише зростає, адже бачимо, з якою ненавистю Росія знищує все, що стосується українського: згадки про мову та культуру, події, історичні пам’ятки. Сьогодні організовуємо показ актуальної вистави «Останній Гречкосій» для мешканців громади, які потребують підтримки. Багато з них не мають можливості придбати квиток, і такий вечір, який вони можуть провести разом: поспілкуватися, подивитися виставу, обмінятися болем і радощами – надзвичайно цінний. Ми продовжуємо допомагати силам оборони, які знаходяться на передовій і піклуємося про тих людей, які опинилися у скрутних умовах тут – у відносно мирних місцях», – підкреслила голова правління Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Катерина Шкльода.
Фактично, у центрі сюжету вистави «Останній Гречкосій» – протиставлення старого і нового. Боротьба між традиційними цінностями українського народу – вкоріненого на годувальниці землі та покоління, яке сприймає її як суто утилітарний інструмент для заробляння грошей.
Михайло Петрович Рибенчук, працелюбний і чесний селянин, усе життя прожив на власній землі. Ціною неймовірних зусиль він зберігав і примножував її. Напередодні 70-річчя він опиняється перед викликом долі, який фатально змінить його життя і життя його близьких.
Старша донька Наталія Махайлівна, без згоди батька, домовляється про продаж усієї його землі своєму начальнику Антону Сєргєєвічу. І тепер перед нею надскладне завдання – переконати батьків підписати документи, адже 100 000 завдатку вона вже витратила.
А село вимирає… Майстерність режисера проявилася у цікавих сценографічних знахідках. Це не лише фантасмагоричний селянський карнавал, гра світла-тіні і поява вогників-мертвих душ. Але й потужний символ Землі Розпроданої – майже повії, яку з траурним вінком перевозять від могили до могили. І все це під молитви російською «батюшкі», який озвучує тарифи на ритуальні послуги. До речі, зло у цій виставі розмовляє саме так. Однозначно ж негативна сутність «отця» викристалізовується у момент його зустрічі якраз із Антоном Сєргєєвічєм.
Певна архаїчність образу Михайла Петровича, звичайно, не може не впадати у вічі. Сприйняття землі, як «рідної колиски», що буде годувати усе життя і покинути яку неможливо, навряд чи осяжне для більшості глядачів. Однак цинізм нового покоління перевищує усе, що може уявити Останній гречкосій – так називає селянина Антон Сєргєєвіч. Михайло Петрович переконаний, що той прагне викупити землю, аби його нащадки «вкорінилися і започаткували рід». Якою ж болісною виявляється правда. Усе це – лише бізнес, адже з часом ця земля стане місцем для будівництва і її можна буде вигідно перепродати.
Останньою краплею стає тужливе ревіння худоби. Коли воно переривається, драма досягає найвищої точки і настає неочікуваний фінал…
Про «Останнього Гречкосія» хочеться розповідати. Виставу хочеться обговорювати. Її навіть хочеться критикувати, або ж хвалити. Усе це – ознака сильного твору, який може бути неоднозначним, але є таким, що не залишає байдужим.
Приємно, що вистави Волинського облмуздрамтеатру відвідують і гості нашого міста. Нещодавно ми писали, що у Луцьку проходить фінал Всеукраїнського турніру юних журналістів. Нині ж, завдяки запрошенню від Фонду, члени журі конкурсу – гості Волині – мали чудову нагоду побачити «Останнього Гречкосія». Щирі оплески, квіти та приємні відгуки про акторську гру стали найвищою оцінкою майстерності театралів!
Олександр ДУРМАНЕНКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
English (US) ·