Недосип, мавпа за рогом і Всесвіт у кріслі - 5 книг про те, як запустити свій мозок на повну

30 листопада, 2024 субота

08:35

Барбара Оклі. Навчитися вчитися. Як запустити свій мозок на повну. – К.: Наш Формат, 2024

Після свого бестселеру "Уроки без мороки" авторка цієї книжки вирішила написати наступний. Про те, що лежить на поверхні, але ми його не помічаємо. Тож про що дослідження "Навчитися вчитися" Барбари Оклі? Книжка має підзаголовок "Як запустити свій мозок на повну", але навіть це може не врятувати нас від згаданого недогляду. Або від недосипу. "Ви здивуєтеся, але звичайне перебування в пробудженому стані спричиняє вироблення токсичних речовин у мозку, - повідомляє авторка. - Під час сну клітини звужуються, проміжки між ними стають значно більшими. Це все одно що відкрити кран: рідина вимиває звідти токсини. Таке "нічне прибирання" є частиною процесу, який дозволяє утримувати мозок здоровим. Якщо ми замало спимо, нагромадження токсинів, як вважають, пояснює те, чому ми тоді не можемо ясно мислити". Якщо ж навіть ви скажете, що ви математик чи гуманітарій, і тому не бачите в себе під носом чи не досипаєте, авторка все одно зауважить, що таких понять не існує. Кожен із нас має внутрішній потенціал, щоб засвоїти будь-які знання. Головне — навчитися вчитися й запустити свій мозок на повну. Навіть більше, одноманітний і цілеспрямований рух до розв’язання проблеми — не завжди найкращий шлях. Інколи варто зробити крок назад, щоб поглянути на завдання з іншого боку, запустити свою креативність, навіть якщо ви працюєте над розв’язанням математичної задачі. Тож у своїй книжці авторка пропонує різноманітні лайфхаки та інструменти, які допоможуть швидко й ефективно запам’ятовувати інформацію, засвоювати будь-які навички: від розуміння складних математичних формул чи наукових концепцій до подолання професійних викликів.

Стефан Заґмайстер. Зараз краще. – К.: ArtHuss, 2024

Спочатку автор цієї книжки нагадує Сталіна з його гаслом "Жити стало краще, жити стало веселіше", але потім попускається, і все стає на свої місця, бо за рогом усіх нас чекає мавпа, про яку далі. "Ми починаємо бачити естетичну оцінку даних, співмірну з їхньою моральною цінністю, - зауважує він. - Гарно? Так, але навряд чи це мистецтво". Тобто, як писав сучасник тирана, "полезен также унитаз, но это не поэзия". Загалом дослідження "Зараз краще" Стефана Заґмайстера - дизайнера, типографа і художнього менеджера із Австрії, який зараз живе і працює в Нью-Йорку – це своєрідний огляд мистецько-просвітницького проєкту, у межах якого автор презентує реальні дані щодо розвитку нашої цивілізації останніх десятиліть і століть за допомогою деконструкції й переосмислення витворів мистецтва минулого. Якщо простіше – картини в супроводі авторських коментарів і роздумів, які мають цілком благородну мету: створити противагу негативу, який поширюють медіа задля привернення уваги публіки, і наголосити, що попри всі лиха й страждання людство рік за роком неухильно рухається до довшого, здоровішого і щасливішого життя. "Якщо подивитися на розвиток людства в довгостроковій перспективі, більшість аспектів нашого життя значно покращилися, - нагадує автор. - Менше людей голодують, менше людей гинуть на війнах або внаслідок стихійних лих, і більше людей, ніж будь-коли раніше, мешкають у демократичних країнах, а до того ж живуть набагато довше. Двісті років тому дев’ять із десяти людей не вміли ні читати, ні писати, зараз таких лише один із десяти. Багато що рухається в правильному напрямі, хоча вже багато років ЗМІ кажуть нам прямо протилежне. На момент публікації ми все ще відновлюємося після глобальної пандемії, за рогом підстерігає мавпяча віспа, у Європі вирує війна, і багато країн потерпають від негативних наслідків кліматичних змін. У нас більше шансів знайти вирішення цих проблем із позиції визнання попередніх успіхів, ніж із позиції приреченості та похмурості. Я дизайнер. Мою роботу можна описати як дослідження складних предметів, вибір основних напрямів і перетворення їх на щось зрозуміле для широкого загалу. І я спробую".

Браян Ґрін. До кінця часів. Розум, матерія та пошук змісту у мінливому Всесвіті. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2024

Як вважає автор цієї книжки, можна сидіти у зручному кріслі за письмовим столом та за допомогою паперу, олівця та гострого розуму створювати речі, непідвладні часу. Наприклад, приголомшливе дослідження про космос і наше прагнення знайти сенс буття перед лицем неосяжного простору, і саме про це книжка "До кінця часів" Браяна Ґріна, професора фізики та математики Колумбійського університету, відомого завдяки низці визначних відкриттів у царині теорії струн. Цього разу автор запрошує читачів у захопливу подорож від Великого вибуху до кінця часів, досліджуючи, як формувалися тривалі структури, як виникло життя і розум, і як ми переосмислюємо наше існування через міф, релігію, творчість, науку, пошук істини і глибоку тугу за вічним. Так само його дослідження – це спроба пошуку місця для людини в картині світу, яку описує сучасна наука. Автор показує, як у протиборстві двох великих сил – ентропії та еволюції – розгортається космос із його галактиками, зірками, планетами і, нарешті, життям. Наприклад, чому є щось, а не нічого? Як міріади частинок, що рухаються, знаходять здатність відчувати і мислити? Як нам осягнути сенс життя в крижаній перспективі трильйонів років майбутнього, де будь-яка думка в результаті приречена на згасання? Звісно, готові відповіді в автора є не завжди, але науковий контекст робить їх пошук незрівнянно цікавішим заняттям. "Для мене математика була дивовижною грою абстрактної точності, в яку грали представники кумедного співтовариства, які раділи, коли наприкінці довгого міркування невідомо звідки вилазив квадратний корінь або поділ на нуль, - розповідає автор. - Але після цього зауваження раптом стало на свої місця. "Так, - подумав я, - саме в цьому полягає головна привабливість математики". Творчий початок, укладений у рамки логіки та деякого набору аксіом, підказує нам, як можна маніпулювати ідеями та комбінувати їх, щоб отримувати незаперечні істини. Кожен прямокутний трикутник з допіфагорових часів і назавжди підпорядковується знаменитій теоремі, яка має ім'я Піфагора. Винятків немає. Звичайно, можна змінити вихідні припущення — і поринути у дослідження нових царств (наприклад, царства трикутників на викривленій поверхні, подібної до поверхні баскетбольного м'яча) здатних спростувати висновок Піфагора. Але визначтеся з вихідними аксіомами, перевірте ще раз роботу — і ваш результат можна буде висікати на камені".

Леслі Склер. Проєкт "Ікона". Архітектура, міста і глобалізація. – К.: Лабораторія, 2024

З цією книжкою та сама відсутність проблеми, що й з попередньою. Тобто все просто, адже "Проєкт "Ікона" Леслі Склера – "архітектурна" книжка не про споруди. Це подорож у світ емоцій, вражень і маніпуляцій міста, яке стає театром, де архітектура — це актори, а кожна нова п’єса — сценарій, продиктований економікою і владою. Автор нагадує, що архітектура — це місце, де зіштовхуються фантазія і холодний розрахунок, а кожна нова споруда стає іконою, що покликана виражати історію і розкривати культуру країни. Але за екскурсіями, сувенірними ятками й туристичними маршрутами приховано щось значно більше. Оперний театр у Сіднеї, Ейфелева вежа в Парижі, Пікова вежа в Гонконзі — це лише декілька відомих на весь світ споруд, що формують óбрази своїх міст і країн. Тисячі фото в соціальних мережах перетворюють їх на сучасні ікони, якими захоплюються, і водночас вони стають засобами маніпуляцій і впливу влади. Їхня популярність — це інструмент брендингу: контури й форми викликають стійкі óбрази і цим перетворюють архітектурні споруди на об’єкти моди і хайпу. Поцілунки на фоні Ейфелевої вежі, кумедна "підтримка" Пізанської дзвіниці, пропозиції руки і серця серед хмар Бурдж Халіфи — це більше не видовищна краса. Це двигун економічного зростання. Таким чином, автор вчить читати культові будівлі за лініями і деталями, розуміти, як вони стали архівами пам'яті й інструментами влади. Він по цеглинках розкладає основи капіталізму і доводить, що за архітектурою стоїть не лише стиль та історія. У своїй праці автор ґрунтується на результатах серії інтерв'ю проведених у США та Європі з людьми, які працюють в архітектурі — архітектори, розробники, містобудівники, викладачі, критики та інші. Також він, розглядаючи сучасну архітектуру як ікону капіталістичного і глобалізованого світу, пояснює як сучасні зірки архітектури — Хадід, Гері, Фостер — підтримують іконічні проєкти і демонструє наслідки архітектурної моди. Ну й розкриває способи як саме культові будівлі нашої епохи стають іконами сучасного глобального капіталізму, сприяють зростанню нерівності і гіперспоживанню.

Брайан Кім, Роберт Дінвідді. Енциклопедія знань. – Х.: Ранок, 2024

Давно минули часи, коли енциклопедії були зібранням мертвих знань. У них зазирали лише вряди-годи, щоби, скажімо, дізнатися кількість населення в якій-небудь французькій колонії в Африці, яка на момент перегляду давно вже стала вільною країною і поміняла назву. Навіщо? Ніхто не міг відповісти, бо з часом (і віком) цікавість до таких фактів пригасала і на її місце приходив звичайний життєвий досвід. Як писав колись київський класик, вже не фантастичні мільйони і мільярди вражали уяву, а цілком практичні, буденні речі: "Скільки треба котлет до обіду, скільки купити квитків у кіно". І це були не абстрактні відомості, а вимоги, продиктовані самим життя. Наче в "Енциклопедії знань" Брайана Кіма і Роберта Дінвідді - найповнішій візуальній енциклопедії, яка, окрім всього, ще й покаже те, про що інші лише розповідають. Про що ж саме можна дізнатися з цієї скарбниці знань? У принципі, про багато корисних речей, які стануть в пригоді у повсякденному житті. Тобто не лише про походження Всесвіту, але й про те, як космічні супутники створюють мережу для наших телефонів, і чому, наприклад, життя на Землі залежить від комах. Також можна зазирнути в гробницю Тутанхамона, зрозуміти потугу андронного колайдера і роздивитися, який вигляд має тиранозавр. Так само цілком вільно можна помандрувати в минуле - в імперію інків, на будівництво Великої Китайської стіни й стародавніх Афін. Самі лише назви розділів цієї книжки можуть вразити своєю різноманітністю: "Погода" і "Формування ландшафту", "Як починалося життя", "Живий світ" і "Секрети виживання". Кращою може бути хіба що "Найповніша енциклопедія всього", яка вийшла у тій самій серії, що й ця книжка, але про неї вже, мабуть, іншим разом.