П’ять найбільших провалів українського футболу у 2024 році

Цей рік Україна так само прожила в умовах повномасштабного вторгнення, тож не варто чекати на заяви офіційних осіб держави для того, щоб упевнено сказати — він був складним. Утім, іншого, на жаль, і не передбачалось.

Багато подій трапилось за цей час. Інколи, можливо, починало здаватись, що їх уже занадто багато. При цьому переважна більшість із них — у суто негативному контексті. Футболу нашої країни теж дісталось, тож зараз нам точно буде, про що згадати.

Гаряче міжнародне літо, яке перетворилось на ядерну зиму

Юнацька збірна України віком до 17 років грає на чемпіонаті Європи, юнаки до 19 — теж, новостворена олімпійська збірна їде до Франції на перші футбольні Ігри в історії незалежної України, і зрештою "дорослі" в Німеччині беруть участь у головній події літа в світі футболу — Євро-2024.

Це те, що дійсно можна назвати загальновживаним словом "потужно", але в його базовому контексті та значенні. Такого не траплялось із нашою країною ніколи, а оскільки в умовах повномасштабного вторгнення кожна позитивна емоція — це кисень, то є природнє бажання, щоб він не закінчувався ніколи.

Але це "літо сподівань" стало літом чи не найбільшого провалу в історії футбольної України. І тут насправді важко підвести всіх під один знаменник, бо є хоча б ті самі "юшки-19" з Дмитром Михайленком на чолі, чий півфінал проти Франції, нехай і програний у підсумку, був бальзамом на серце, суцільно вкрите ранами.

Бо до цього був виступ команди Юрія Мороза з фактично першим засиллям покоління "футболістів-біженців", які в групі з Чехією, Сербією та Кіпром спромоглись обіграти тільки останніх і вилетіли ще після другого туру. Після цього була Німеччина, де про кожен матч колективу Серія Реброва було сказано стільки, що зайвий раз не варто розбурхувати минуле. Завдання не виконане, а отже — провал.

І на завершення цього шаленого літа був виступ команди Руслана Ротаня у Франції, щодо якого теж не вийде сказати бодай щось хороше. Обіграли Марокко (2:1), але до цього поступились Іраку (0:1), а на завершення нічого не заподіяли зірковій Аргентині (0:2). Але на той момент до ранніх вильотів ми вже встигли звикнути, тож був цей першій досвід — і добре. А коли буде наступний — ще те запитання.

Сергій Ребров — досі тренер національної збірної

Невдача на Євро-2024, як виявилось, була тільки симптом. Хоча нам потім усіляко намагались пояснити, що частина завдань усе ж таки була виконана, із чим важко не погодитись, і що треба просто зробити висновки й уникати повторення подібних ситуацій у подальшому. Звучить це, погодьтесь, красиво. Майже бездоганно. Але коли потім відбувається такий початок циклу Ліги націй УЄФА, які видали у власному виконанні "синьо-жовті", то важко спинити хвилю хейту, яка утворилась точно не на рівному місці.

Головний тренер міг піти після двох стартових поразок і його б рішення усі зрозуміли. Але не пішов. Залишився, і в підсумку команда не програла жодної з чотирьох наступних ігор. Проте й не всі виграла, тому маємо те, що маємо — Україна з групи в складі Чехії, Грузії та Албанії ледь зачепилась за місце в плей-оф у боротьбі за підвищення в класі й навіть уникнула жахливих сценаріїв у майбутній кваліфікації на чемпіонат світу.

Очевидно, що ці два цикли Сергій Ребров тепер має проводити самотужки, бо матчів у плей-оф за визначенням багато не буває, а шлях на мундіаль нехай і доволі короткий, проте надзвичайно важкий, тож перерви на оновлення налаштувань на роботу з новим керманичем ніхто не дасть зробити. І це той рідкісний випадок у футболі, коли дійсно був шанс вийти з гри, проте якщо вже вирішив грати до кінця, то є лише два шляхи. Або за рік ми побачимо згадку про команду Реброва в аналогічній статті, або в сумісній, але вже в позитивному контексті. Розв’язання цієї інтриги варте очікування.

"М" — означає мельдоній

Ця новина прийшла до нас однією з останніх у році, що минає, і звалилась вона, м’яко кажучи, як сніг на голову. Такого не очікували навіть затяті авантюристи — гравець національної збірної України, фактично одна з головних її надій у цьому поколінні, провалив тестування на допінг. Ще й із речовиною, коріння масового застосування якої походять із країни-терориста. Михайло Мудрик конкретно втрапив у халепу.

Насправді, одного лишень факту появи цієї звістки було достатньо для того, аби ввести в шоковий стан усіх дотичних. Що й казати, якщо навіть лондонський Челсі певний час зволікав із реакцією, аби одразу не поставити себе під удар інформаційної хвилі, і лише коли британські ЗМІ почали розганяти тезу, що "тести відбувались під час міжнародної перерви", тобто фактично перевівши фокус на національну збірну України та всіх, хто працює в команді та з командою Сергія Реброва, виступили з офіційним зверненням — "мовчимо до моменту з’ясування всіх обставин та отримання відповідного рішення".

Відсутність інформації від безпосередніх учасників події породила цілу купу конспірологічних теорій змови, які зрештою стало вже просто смішно читати через несподівані повороти сюжетів. Хоча насправді в цій ситуації жодного приводу для сміху немає — Україна ризикує втратити унікального виконавця в своїй віковій групі, а Челсі може успадкувати ту саму роль, яку британські ЗМІ готували для нашої збірної, бо як саме потрапила заборонена речовина в організм гравця, на це відповіді ми не знаємо досі.

П’яте місце в єврокубках — уже минуле, утрата четвертого — не така вже й фантастика

Тут варто зазначити одразу, що цю тему ми обговорювали ще під час підбиття підсумків 2023 року, тож можна просто зафіксувати певні перестороги, які справдились, і йти собі горювати далі над рештою невдач.

Донецький Шахтар на початку 2024 року брав участь у плей-оф Ліги Європи УЄФА, але недовго — усього один раунд, бо "гірникам" трапився французький Марсель, і після більш-менш пристойних 2:2 в Гамбурзі вони програли на Велодромі (1:3). Завдання перед командою Маріно Пушича тоді стояло дістатись якомога далі в єврокубках, завдяки чому зміцнити свій власний рейтинг і трохи підтягнути показники країни загалом, потім виграти чемпіонат із заздалегідь програшної позиції по відношенню до Дніпра-1, а потім потрапити у високі кошики Ліги чемпіонів.

Частину з цих пунктів "гірники" виконали, частину — ні, але все ж таки опинились у основному раунді з гідним для боротьби розкладом суперників, але бажаного так і не здобули. При цьому багато говоримо про Шахтар лише тому, що там у принципі є, про що говорити. Інший наш найбільш успішний представник у поточному розіграші, київське Динамо, так і не виграло досі жодного матчу в Лізі Європи, забило аж ОДИН гол за основний раунд, і єдине, що має гріти душу фанатів "біло-синіх" у єврокубках, це запальна кваліфікація, яка в підсумку вийшла боком команді Олександра Шовковського.

Можна поговорити й про виступи решти наших представників накшталт криворізького Кривбасу, житомирського Полісся та спочившого в бозі дніпровського Дніпра-1, але навіщо, якщо там просто немає, про що говорити? Отже, ніяких п’ятих місць від УПЛ у єврокубках, а чемпіон буде борсатись майже від самих низів кваліфікації Ліги чемпіонів — це те, на що напрацювали за останні роки всі наші представники. А хто з них більше "постарався" — нехай вирішують поміж собою.

Реальність полягає в тому, що, якщо українські клуби не повернуть країну хоча б на 22 рядок рейтингу, то з сезону-2026/27 наш чемпіон може розпочинати шлях у кваліфікації ЛЧ з першого раунду. Для цього теж буде потрібні певні додаткові умови, але є бажання ніколи про них не дізнатись.

"Золота клітка" УПЛ утрачає останні крихти привабливості, а "легіонери" більше не грають визначальні ролі в своїх клубах

Наші вболівальники люблять гратись із ефемерними "вартостями" можливих трансферів наших гравців, які подекуди продукують власне представники їхніх клубів, але інколи всі ці кпини є цілком влучними. Як, наприклад, сталось цього року з Георгієм Судаковим із донецького Шахтаря. Розкрутити на шалені гроші за "схемою Мудрика" чергового гравця не вийшло, тож півзахисник залишився в клубі задля того, аби вже в новому сезоні продемонструвати, що ті, хто не купив одразу, мають лікті собі кусати.

Однак доля розпорядилась інакше. Скільки нині коштує Судаков — це вже питання суто здібностей маркетингу Шахтаря, а не демонстрації рівня гри самим футболістом, бо у відповідальні моменти Ліги чемпіонів, матчів збірної та навіть УПЛ Георгій не створював необхідної різниці. Знову ж таки, говоримо саме про Судакова, оскільки там суми згадувались астрономічні, тож і невідповідність бажаного та дійсного помітити буде легше.

Київське Динамо тим часом більше вбачало за потрібне збирати всі доступні таланти заради омріяної перемоги в чемпіонаті, аніж шукати для них можливості зробити наступні кроки в професійній кар’єрі. А по решту "молодих та перспективних" з інших клубів нашого чемпіонату наразі ніхто приходити не хоче.

Утім, велика хвиля "футбольної еміграції" з України, яка розпочалась ще задовго до повномасштабного вторгнення, не дала максимального бажаного ефекту. Про наш ринок почали говорити більше, до гравців почали більш прискіпливо придивлятись — це плюс, але ніхто з тих мандрівників, хто наважився на великий крок, так у підсумку й не закріпив за собою на дистанції статус ключового у своєму клубі.

Час Олександра Зінченка в Арсеналі добігає до свого завершення, Андрій Лунін смиренно чекає на нові шанси за спиною в Куртуа, Руслан Маліновський лікується від страшної травми, Артем Довбик став жертвою проблем Роми та грошей, які за нього наважились віддати, Віктор Циганков наразі близький до повторення "шляху Зінченка", а Романа Яремчука в Олімпіакосі не хоче бачити навіть президент клубу.

Рідкісні промінчики надії посилають нам Єгор Ярмолюк із Брентфорда та Ілля Забарний із Борнмута, а також українці, які грають у Польщі накшталт Владислава Кочергіна з Ракува, Максима Хланя, Антона Царенка та Богдана В’юнника з Лехії.

Висновок

На жаль, за цей рік поганого в нашому футболі нашкрести вдалось доволі легко. Але якщо є проблеми, то не говорити про них — це теж проблема, але вже іншого характеру. Утім, якщо рік тому ми більше говорили про організаційні, а не спортивні моменти, то цього разу результат був визначальним. І наприкінці 2024 року можна ствердно казати — результатів належної якості ми не дочекались. Чи пов’язані між собою ці речі? Питання, яке схоже на риторичне, але цілком може отримати новий сюжетний поворот уже наступного року.