Партнерство заради безпеки: Україна, НАТО та нові виклики демократії

На полях парламентської асамблеї НАТО в Празі та за участі парламентарів, міжнародних організацій та неурядових експертів я мала честь виступи під час дискусії: «Дорога стійкості: що робить демократію наполегливою?» Когресмен Джон Коннеллі, голова ПА НАТО, який натхненно та послідовно підтримує Україну, розпочав обговорення чудовою промовою, а потім медіа повідомили, що він дещо скептичний до Плану Перемоги Зеленського в частині заміни частини контингенту США НАТО на українських військових, які отримають найбільше бойового досвіду у війні з Росією.

Перш за все, він реагував вже на питання і чеського політика, і інших, які пов'язують безпосередньо американський військових та їх баз з готовністю США захищати партнерів в Європі. Тут не про фізичний контингент, а участь та відповідальність.

І ці питання задавали переважно європейці з острахом та нерозумінням цього пункту плану Володимира Зеленського. На жаль, конгресмен Коннеллі не відповів на моє запитання щодо запрошення України в НАТО, як єдиної повноцінної гарантії безпеки в Європі, але і визнав право України знищувати законні військові цілі на території РФ. Втім, питання залишається за малим – чим саме?

Основні думки з дискусії

Якщо у 2003 році 50% популяції людства жило в авторитарних режимах, то в 2023 вже 71%.

В тому ж 2003 це було 7% держав, а зараз – 35%. Звісно, тут грає роль розмір країни, адже, часто імперії зберігають вплив не через демократичні інструменти, натомість, тенденція в цілому є страшною. Я переконана, що це можливо, бо вони не отримують жодної повноцінної відповіді.

Росіяни засипали рублями вибори та референдум в Молдові, але на це немає ради, навіть, якщо правоохоронці будуть затримувати кожного другого кур'єра з готівкою в літаку з РФ через Стамбул. Це дуже некомфортно бачити все, як на долоні, але не мати можливості лінійно реагувати. Демократії потрібно своє НАТО, але більш ефективне та дієве.

Україні потрібна підтримка, через європейську інтеграції, реформи, підготовку до повоєнних виборів та відновлення, але не як подачка жебракові, а з чітким усвідомленням, що це і є інвестиції західного світу у власну безпеку і ми тут лиш взаємно вигідні партнери, а не споживачі. Чи це означає, що все має бути дано без гарантій реформ, боротьби за верховенство права? Зовсім ні, але це вигідно в першу чергу нам, а наслідками будуть користуватись всі. Навіть в умовах воєнного стану в суспільства багато інструментів впливу, що і є демократичною участю.

В таких державах, як КНДР, де людина отримує від 6 до 10 доларів щомісячної зарплати, людське життя не коштує дорого. Якщо своє не вартує багато, то чуже – взагалі нічого. Слухачі не дуже були поінформовані про підготовку північнокорейських солдат до бойових дій в Україні і це їх вражає, бо далі мова не про Україну, а про Південну Корею, де є зобовʼязання партнерів. Їх важче буде переступити, порівняно з Будапештським меморандумом.

Я би звела спільний успіх безпеки та демократичного розвитку нас разом до декількох першочергових кроків:

• Авторитарні та тоталітарні режими вкрай небезпечні, як для своїх громадян, так і для сусідів. Визнання їх лідерів в умовах відсутності політичного процесу потрібно припинити. Росія тут найяскравіший приклад. Демократія – про безпеку, а не гру з формальним голосуванням, тому вона вимагає постійної підтримки від НАТО, ЄС, партнерів. Якщо авторитарний режим хакнув вибори політично, фінансово, інформаційно, фізично, то це не може бути лише частиною звіту про спостереження за виборами. Світ поляризується і сірих зон зі «своєю демократичною практикою» стає все менше;
• Підтримка України має бути стійкою, що потребує просвіти в суспільствах західного світу. Як на мене, то це більш ефективна інвестиція зараз в умовах нашого виживання, ніж в далекий від нас Південь. Неспівмірність ресурсів та розфокус в діях розфокусовує результати;
• Аналізувати причинно-наслідкові звя'зки важче, ніж мислити російськими пропагандистськими наративами, як словоформулами, тому тут дуже багато варто опублікувати. Вибачте, але втручання у вибори, або політичне життя має бути опубліковано тими, хто має доступ до даних, включно з розвідкою. Це питання гідності та виживання одночасно.