Під час Помаранчевої революції гендиректор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, актор та ексміністр культури Євген Нищук, який «диригував» головною сценою Майдану, мало не втратив голос – співати у грудні 2004-го доводилося за температури мінус 15 градусів. Про це Нищук розповів в інтерв’ю «Главкому».
«Голос Майдану» наголосив, що, навіть попри мороз, який був під час революції 20 років тому, не співав під фонограму: «Яка фонограма, ну що ви? Тому й співалося, як співалося. Не завжди чисто. Поки я розважав народ, артисти монтували свою апаратуру. І це ж все на очах у людей було. У хлопців замерзали пальці, і вони не могли грати на струнах. Я вже їм кажу: «Все, досить, давайте інших». А вони – мені: «Та почекай, тільки ж розігрілися, зараз заспіваємо…».
Нищук зізнався, що через довгі співи втрачав голос і бігав до фоніатрів у Національну оперу, де йому робили досить болючі уколи. Існував ризик втрати голос повністю.
«Пам’ятаю, Олександр Шлапак, який потім став міністром фінансів, питає якось: «А який у тебе розмір ноги?». Я: «А що таке?». А він приніс якісь теплі чоботи, термобілизну і каже: «Давай перевдягайся. Бо в чому ти ходиш? Це ж не жарти – зима на дворі, мороз…». Пуховик мені приніс, змусив перевдягатися», – пригадав гендиректор театру.
Також Нищук розказав, чи мав проблеми у взаєминах із іншими зірками Майдану. «Це не був постійний колектив. Музиканти приходили і йшли займатися іншими справами. Марічка Бурмака та Анжеліка Рудницька, відспівавши, йшли робити канапки і готувати гарячий чай… Було не до капризів – стояла зима, й людей, поміж всього іншого, потрібно було зігрівати, примушувати рухатися. Тут дуже у пригоді стали вертепи – їх на Майдані проводили фактично з Андрія (свято Андрія за старим календарем відзначали 13 грудня, – «Главком»). Тоді ми почали відроджувати народні гуляння, і це було і відродження традицій, і спосіб зайняти тих, хто приходив на Майдан», – зазначив ексміністр.
На Майдані, як каже Нищук, було чимало артистів та митців: і «Хорея Козацька» з Тарасом Компаніченком, і Валерій Гладунець, і «Древо», і «Божичі», і музей Гончара брав участь у гуляннях та вертепах. Робили майстер-класи з танців, з народної творчості, розповідали про звичаї на Миколая, на Різдво. «І на тлі цього всього мені могли сказати: «Женя, тільки без паніки, але ситуація непередбачувана, і сьогодні ввечері може бути що завгодно»… Я робив зі сцени оголошення, щоб забирали з Майдану дітей. Бо мами з татами почали приводити дітей, бо у нас і весело, і смачно – скільки тільки самих закруток приносили люди! І хоча мене переконували, що дітей на Майдані нема, я потім знаходив купу загублених учнівських та студентських квитків… На квитках навіть лишав свої автографи, якщо просили – бажав перемоги…», – сказав «голос Майдану».
Що цікаво, підкреслює Нищук, через дев’ять років, під час Революції Гідності – до нього підходили молоді люди, які тоді були дітьми і показували ці квитки з автографами. Вони, на думку співрозмовника, не так, як дорослі, розчарувалися у Помаранчевій революції, бо пам’ятали передусім «той драйв і ту справжність».
На запитання, що креативного актор привніс на сцену Майдану, він відповів: «Те ж таки гасло «Слава України!». Ні, воно не моє, звичайно. Але поширення під час та після Помаранчевої революції набуло завдяки мені. Я ним починав та закінчував свої виступити чи меседжі. Якщо забігти наперед, то під час Революції Гідності (2013-2014) термін «Небесна сотня» вжив я, і моєю ж була ідея вмикати «Плине кача» на знак вшанування загиблих».
Нагадаємо, 21 листопада 2004 року на майдані Незалежності у Києві зібрався перший мітинг, який був відповіддю на масштабні фальсифікації на користь провладного кандидата Віктора Януковича під час президентських виборів. Акції протесту за кілька днів поширилися країною і переросли у Помаранчеву революцію. Зазначені події отримали назву за кольором, який використовували прибічники кандидата в президенти Віктора Ющенка й опозиційної партії «Наша Україна». Під помаранчевими стягами гуртувалися громадяни, яким була небайдужа доля України.
У річницю Помаранчевої революції, яка змінила хід історії, українці ділилися в соцмережах спогадами з тих днів та публікували фото, зроблені на Майдані.
«Главком» до річниці Помаранчевої революції підготував серію матеріалів. Серед них, окрім інтерв'ю з Євгеном Нищуком, – розмова з Романом Безсмертним – одним із найближчих соратників Віктора Ющенка, народним депутатом ряду скликань, двічі віцепрем’єром – в уряді Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова. На парламентських виборах 2002 року Роман Безсмертний був керівником передвиборчого штабу політичної сили Віктора Ющенка «Наша Україна». У 2004-му – комендантом наметового містечка на Майдані. В інтерв'ю він аналізує причини поразки помаранчевої команди, внутрішні конфлікти та передумови, які були створені для реваншу Віктора Януковича.
Крім того, «Главком» пригадав, як виникла символіка помаранчевого руху, які артефакти її уособлювали та що з ними сталося після Помаранчевої революції.