Пранкер Майор Чорнобаєв: У мене немає межі

Микита Кувіков на псевдо Євген Вольнов, Майор Чорнобаєв… уже більше 10 років не дає спокою росіянам

Український ютуб-блогер Євген Вольнов ось уже понад 10 років займається пранкерством (телефонними розіграшами) росіян. Спершу робив це у форматі хобі, все це залишалося все в рамках невинних веселощів. Аж доки у 2014 році Росія не розпочала війну проти нашої держави, окупувавши Крим та Донбас.

Тоді Вольнов, чиє справжнє ім’я Микита Кувіков, взявся до справи по-серйозному. І першим його суттєвим успіхом, як сам герой визнає у розмові з «Главкомом», стала кримінальна справа, відкрита проти нього у Росії 2018 року. Інкримінували тоді росіяни Євгену Вольнову «поширення фейків»

У той же день стало відомо, що пранкера заочно арештували, за рішенням Басманного суду міста Москва. А також оголосили у міжнародний розшук. Україна видавати запеклого жартівника видавати московському «правосуддю» відмовилася.

Згадуючи про ці епізоди у своїй пранкерській діяльності, наш герой не приховує гордості. Чим більше проти тебе відкрито у РФ кримінальних проваджень, тим краще, переконаний він.

Вже по тому, як почалася повномасштабна фаза російсько-українського військового конфлікту, Євген Вольнов відзначився ще одним видатним дзвінком. Жертвою такого телефонного домагання став підсанкційний російський олігарх Михайло Фрідман.

Сьогодні ж пранкер час до часу робить телефонні дзвінки родичам загиблих на війні російських загарбників. Паралельно з цим започаткував проєкт «ДрукАрмія»..

Про свої успіхи в комунікації із агресорами та їх родичами, дзвінок Пєскову і інші телефонні бешкети Євген Вольнов розповів у інтерв’ю «Главкому».

«Вже давно всі знають, що якщо треба роз***ати росіян по телефону – це до Вольнова»

Декілька днів тому ви проникли на онлайн-конференцію росіян у інституті країн СНД. Вони там обговорювали «переписування спільної історії» Україною після 2014 року. До цього вам вдавалося підслуховувати колаборантів на окупованому Донбасі і таке інше. Як вам вдається потрапляти в їхні ефіри? Хто вам допомагає з цим? Якою є технологія цього проникнення?

Вже давно всі знають, що якщо треба роз***ати росіян по телефону – це до Вольнова. Мені навіть не треба шукати інформацію. Вона сама до мене стікається.

Хто вам її надає? Це якісь хакери, державні органи, абощо?

Прості хлопці, які займаються хакінгом. Вони скидають мені певну інформацію. Не покладаюся на державний сектор у цих аспектах. Там усе дуже інертно. Так швидко у них це не працює. Спершу треба було би зібрати купу підписів людей, які навіть і не розуміють, про що йде мова.

А як це вдається вам з технічного боку? Ви кажете про своє бажання проникнути в ту чи іншу установу окупантів…

Ні, я нічого не кажу. До мене просто приходять хакери з уже заздалегідь готовим алгоритмом проникнення і кажуть: є така цікава можливість. Хочеш?

Відповідно, я погоджуюся, а далі вже працюю з цим. Розмовляю в етері.  Я сам не знаю навіть, як цей злам ворожого етеру відбувається. Мені дають все відразу готове.

Розкажіть детальніше про те, як ви намагалися телефонувати Рамзану Кадирову. Чеченці з його приватної армії погрожували вам якось після цього? Командир кадирівського батальйону «Ахмат» Апті Алаудінов не хотів з вами поговорити, наприклад?

Тут те ж саме. Спочатку ти працюєш на репутацію, а потім вона вже починає працювати на тебе. Хлопці мені приносять контактні дані, якими із задоволенням користуюсь. У мене вистачить вміння та професіоналізму.

Та історія із дзвінком була ще до повномасштабки. Під час розслідування подій у «Зимовій Вишні». Кадиров і Олександр Бастрикін погрожували мені. Сам Бастрикін обіцяв викрасти мене руками терористів. Але до цього так і не дійшло.

«Мені вірять, що я Майор Чорнобаєв, коли я навалюю якусь абстрактну херню»

Євгене, ви якось обираєте, кому будете сьогодні або, наприклад, завтра дзвонити? Чи є якісь критерії добору потенційних абонентів-жертв пранків?

Зазвичай все зводиться до імпровізації. Я готуватися не люблю. Віддаю перевагу роботі на куражі. На ходу вигадую історії і розповідаю їх абонентам. Мені вірять, що я – майор Чорнобаєв, коли я навалюю якусь абстрактну херню.

Тобто, ви сидите, за секунду вигадуєте, що сина якоїсь російської мамаші спалила ракета від Байрактара і без роздумів це отак просто видаєте?

Так це і відбувається.

Крім того часто ви дзвоните батькам загарбників, щоб описати, як загинув їх син. Як вони на це реагують? Чи були випадки, коли родичі російських військових, почувши новину про смерть рідної кровинки радіють, бо отримають компенсацію у вигляді грошей чи авта?

Реакції бувають різні. Коли я чую, що абонент ведеться і починає проявляти емоції, кричати, плакати, то починаю все більше нагнітати. Ось так потрошку збільшую напругу, щоби російські батьки дедалі гучніше волали від горя.

Ви якусь статистику дзвінків ведете? Скільки їх уже було у вас?

Загалом за всі роки моєї діяльності у мене вже на сайті Prank.Show назбиралося 4555 дзвіночків. І це тільки опубліковані. Якась кількість була втрачена. Бували й такі, що не дуже прикольні. Наприклад, таке що було вже багато разів.

Як ви визначаєте такі речі? За якими критеріями?

За реакцією. Якщо реакція на мої дзвінки скупа на емоції і так триває кілька разів, поспіль, то такі дзвінки я не викладаю.

Євгене, коли ви натрапляєте на прохолодну реакцію росіян на ваші повідомлення про смерть, як можете для себе пояснити, чому вони так  ставляться до своїх дітей, батьків, чоловіків?

За великим рахунком, вони ж і відправляють своїх чоловіків сюди для того, щоби ті заробили грошей. Не важливо, чи за рахунок свого втраченого життя, або ж через втрату кінцівки.  Сума з шістьма нулями сильно притупляє якісь родинні почуття. Така у них система цінностей. Вартість життя росіянина дуже низька.

Контакти російських військових чи їх близьких передають вам наші військові?

Так. Знаходять десь від руки записані телефони «Любімой», «Мами». Буває й так, що знаходять кнопковий телефон мертвого росіянина із записаними відповідними контактами.

В інших своїх інтерв’ю ви говорили, що половина з тих окупантів, про яких ви доповідаєте родичам, мертві справді. А ті, котрі в реальності живі, чи натрапляли вони на запис дзвінка, під час якого ви говорили про їхню смерть?

Я цього не знаю, але одного разу у Володимира Золкіна був полонений, матері якого я зателефонував повідомити про смерть сина. Та мама, якій я телефонував, у прямому етері у Золкіна говорила: ой, телефонував майор Чорнобаєв і казав, що ти вже мертвий (творчий псевдонім Євгена Вольнова, який він узяв з початком повномасштабної війни – «Главком»).

Можливо, вам пропонували співпрацю з тим таки Золкіним або ж із організацією «Хочу жити» під патронатом ГУР?

Ні, не пропонували. Думаю, Золкін чудово і сам справляється. А навіть, якби й пропонували щось таке, то у мене все одно немає на це часу фізично. У мене є чим зайнятися і без цього.

Яку найбільш дику історію загибелі окупанта ви розповідали родичам?

Одній мамі я розповів, що її син втопився в туалеті, а іншій, що зазирнув у дуло танка й у цей момент відбувся постріл просто йому в голову.

Було таке, що вас викривали ті, кому ви дзвонили? Яка після того була реакція?

Звичайно, що було. Іноді визначають обман за відсутністю у мене питомо російського акценту. Часом буває, що людину про мене вже хтось попередив. Впізнавши мене, як правило, починають матюкатися і кидають слухавку.

Самим російським армійцям теж телефонували?

Зв’язувався з родичами тих, яких перед тим оголосив мертвими І вмикав синові, батькові, чи брату верескливі реакції їхніх жінок, сестер, тощо. Почувши це, окупанти мені погрожували.

Вас показували по російському Першому каналі. Звинувачуючи у знущаннях над сім’ями окупантів. Як ставитесь до цього? Раніше ви казали, що не вважаєте такі дзвінки родичам інтервентів з Росії блюзнірством. Наші окремі співгромадяни також звинувачували вас  у так званому у розлюдненні. Що можете відповісти на такі закиди? Чи є у вас своя межа, через яку не переступите?

Критичні коментарі до записів моїх дзвінків на Ютубі можуть писати переважно росіяни. А тим українцям, що вряди-годи так роблять відповім так: росіяни окупували мій рідний Донецьк та убили дуже й дуже багато співвітчизників. Я маю право робити з ними все, що заманеться.

У мене немає межі. Якщо хтось із рідних російських військових отримає під час розмови зі мною серцевий напад та помре – я буду цьому дуже радий. У такий спосіб я даю здачі тим, хто відправив свою дитину, батька, брата мене вбити врешті-решт. Елементарний самозахист. Отримали у відповідь те, на що заслуговують. Якщо б вони свого п**дюка не відправляли мене вбити, я б їм не телефонував.

«Зі мною контактувала дівчина з Криму»

Крім того, ви дзвоните на окупований Донбас, самі родом з Донецька. Як ви оцінюєте настрої там? Окупований 11 рік регіон чекає повернення України?

Я особисто знаю людей на сході і в Криму, які чекають деокупації. Більшості людей загалом все-одно, який прапор майоріє над адміністративними будівлями. Лиш би було що їсти і за що інтернет оплатити. Не думаю, що у нас будуть якісь проблеми з населенням після звільнення поневолених Росією територій. Найбільшу небезпеку тривала окупація становить для дітей, які виросли в такій гнітючій атмосфері. Нам невідомо, що там може бути в їхніх маленьких голівках.

У мене була ситуація, коли зі мною контактувала дівчина з Криму. Звернулася до мене зі словами: ой, а мене там СБУ не буде катувати за те, що у мене батьки – колаборанти? Лякали її, що як поїде в Україну, то буде зґвалтована неграми з НАТО.

Заспокоїв її. Мовляв, усе буде нормально. Тож вона і приїхала в Київ. Дотепер працює вчителькою там. І все з нею нормально.

Під час дзвінків у окупаційні адміністрації ви здебільшого погрожуєте колаборантам статтею 111 нашого Кримінального Кодексу – державна зрада. Як вони реагують?

Загалом моя мета – налякати людей, які добровільно пішли на співпрацю з ворогом, щоб вони втекли до Росії. Бо що може бути для них гірше за життя в РФ? (регоче)

Скільки кримінальних справ проти вас відкрили у Росії на додачу до вже існуючої?

Знаю про дві, які ще до вторгнення. Перша – це та, в рамках провадження по «Вишні» від 2018 року, а друга – у зв’язку з вибухом в Архангельському ФСБ в тому ж році. В обох випадках інкримінували мені виправдання тероризму. Підривник-смертник у Архангельську виступав проти тортур, які застосовували працівники ФСБ.

Пам’ятаю, як дзвонив їм і питав після цього, чи з’явилася у них совість. Кількість відкритих проти мене карних справ – відображення того, наскільки глибоко мені вдалося влізти російській владі під шкіру. Вважаю, що кожен українець повинен робити все, щоб нашкодити ворогу.

В одному зі своїх інтерв’ю ви згадували про телеграм-канали, які публікують збори для військових лише за попередню плату. Що це за канали? Хто за ними стоїть? Хай держава знає своїх «героїв».

Прям назви вам не скажу, але їх доволі багато. Просто перші декілька місяців до появи «ДрукАрмії» до мене зверталися військові із запитанням, в якому форматі можемо з вами взаємодіяти? Питали, чи часом не треба мені віддавати відсоток від суми збору. Я ще тоді відповідав: який в біса відсоток? Ви що, з глузду з’їхали? Тоді військові мені пояснювали, що інші канали працюють тільки за такою схемою. Назви каналів мені деякі називали...

Це те ж саме, що продавати втридорога роздруковані на 3D принтері деталі для дронів. У той час, як ми у ДрукАрмії робимо все це безкоштовно для війська.

У вас є декілька псевдонімів. Спочатку це був майор Поздняков, а трохи згодом – Чорнобаєв, Стугнов, Бєлогородов. Розкажіть історію цих своїх альтер-его. Як вони з’явилися?

Ви назвали не всі. Ще були Майор Сквіртобризгов і Ділдошм’яков. Всі вони є елементами приколу. Майор Чорнобаєв з’явився після того, як Чорнобаївка зажила собі слави. Це просто нікнейм пов’язаний із українським контекстом. Та й до того ж росіянам так складніше мене розкусити. Не розуміють, в чому тут прикол. Час від часу міняю нікнейми. Для того, щоб росіяни не могли дізнатися, хто я насправді. Тому їх у мене так багато. Треба ж завжди мати готовий варіант напохваті.

При тому, що я бачив документ, де вказано, що у Росії справді існує майор із прізвищем Чорнобаєв (регоче).

Однак, я зі своїм гумором орієнтуюся в першу чергу на українців.

Що вас взагалі підштовхнуло вже понад 10 років насміхатися з росіян?

Почав цим ділом займатися ще 2009 року. Спершу це була просто пранкерська активність. У форматі хобі. Завжди подобалися такі кумедні дзвіночки. Люблю змушувати людей сміятися. Відчуваю задоволення від цього.

Якийсь час після 2014 року вважав, що росіяни здатні зробити революцію за прикладом українців. Просто їм треба зібратися разом. І тоді ніякі Путіни-Хутіни нічого зробити не здатні будуть. Мав ілюзію, що в Росії є воля народу. У мене, як у людини з медіаресурсом, є можливість щось робити для України. Закликаю інших медійних людей чинити так само.

Пам’ятаєте свій перший пранк вже в період війни? Після 2014 року. Яким він був?

Так, найперший пранк був з клієнтами зламаного секс-шопа. Хакери отримали доступ до інформації клієнтів та опублікували її в інтернеті, мені здалось цікавим поспілкуватись з ними. Загалом вийшло прикольно, коли я це опублікував – отримав позитивний фідбек і продовжив. По суті, так і почалась моя пранкерська кар’єра.

Яким своїм пранком росіян пишаєтесь найбільше? Який вам найбільше запам’ятався з усіх? А який залишив відчуття «цього не варто було б робити»?

Таких, про які шкодую, не було. Пишаюся пранком із «Зимовою вишнею» і операцією «За двома зайцями». Ми тоді завербували «вагнерівців»… 

«Те, що почалося, сталося з вини кожного громадянина Росії»

А як ви ставитеся до так званих «хороших росіян»? Чи вони є тільки серед тих, що воюють по наш бік фронту проти агресора? Як наприклад, Російський добровольчий корпус», Легіон «Свобода Росії» і Сибірський батальйон…

Дивіться, всі, хто не засцяли і виступили активно поряд з нами, заслуговують поваги: ті хто або зі зброєю в руках, або донатом допомагає нашій армії. Те, що сталося, сталося з вини кожного громадянина Росії. Якби всі росіяни, котрі поїхали з Росії, щомісяця купували б хоча би по одному дрону – у Путіна давно б уже взагалі не залишилося техніки. Але ж вони цього не роблять. Типу, ой ні, ми донатити не будемо, там же наші мальчікі.
Все ж таки варто тут згадали Ільдара Дадіна, (Ільдар Дадін воював в Україні з минулого року в лавах «Легіону Свободи Росії, був російським опозиціонером – «Главком») бо його дійсно можна назвати хорошим росіянином.

Також ви розповідали, що на вас скаржилися у російському Міноборони. Хто вам звідти дзвонив? 

Дзвонили якісь рядові чиновники цього відомства. Благали змилуватися і більше їх не турбувати. Бо «так же не можна».

У Кремль ви теж дзвонили, чи тільки плануєте це зробити?

У мене є якийсь контактний номер Кремля. Дзвонив Дмитру Пєскову після початку маршу на Москву Євгена Пригожина. Питав його чи готовий він до зустрічі з кухарем Путіна. Чи буде стогнати, коли його буде Пригожин ґвалтувати

Ще однією частинкою вашої роботи є Друкармія. По суті, це спільнота українців, які друкують на 3D-принтерах запчастини до військового спорядження ЗСУ. Як виникла ідея створення такої формації? Який у вас асортимент, так би мовити?

Ідея виникла як відповідь на запити від військових, просто мені стало зрозуміло що це треба робити масштабно та обґрунтовано, тому що без залучення всіх ми не переможемо.

У нас сьогодні 3000  активних друкарів. Розширюємо штат. Працюємо над додаванням людей, які можуть паяти. З початку існування нашої команди ми віддрукували для військових близько 300 тонн виробів. Найчастіше виготовляємо скиди для дронів.

Ви берете участь із Друкармією у міжнародних виставках військового устаткування. А чи були у вас пропозиції співпраці від Міноборони? Або, можливо, Мінцифри?

Ні, не було жодних пропозицій. Чесно кажучи, не бачу якогось особливого сенсу в такому. Хай державний апарат поставить кілька прес-автоматних станків і друкує те, що й ми, тільки в більших масштабах. Так буде краще всім.

Зрештою, перш ніж робити заяви про мільйон дронів, треба прибрати ввізне мито на ці дрони.

Що треба зробити українцю, який хоче приєднатися до «Друкармії»? Може, хтось має вже потрібний принтер, але не знає, що робити далі…

Треба зареєструватися на нашому сайті. Там є розділ «Школа» в якому є повністю вся інформація. Наприклад, пробне креслення для друку, тестове завдання, інструкція, як купити принтер. Також там можна обрати собі роль на майбутнє Мінімальна вартість необхідного принтера 10 000 грн.

Богдан Боднарук, «Главком»