Путін чи Україна? Нова зграя «яструбів» Трампа: досьє на перших членів команди

Що чекає на Україну після вражаючих для багатьох результатів виборів в США? Більшість прогнозистів не спроможні дати однозначну відповідь, вони всі, як один, пропонують спочатку дочекатися перших кроків непередбачуваного Дональда Трампа та формування команди, яка буде з ним працювати.

На свій другий президентський термін, відлік якого має початися з 20 січня наступного року, Трамп заходить з абсолютно новою свитою. Зокрема, в суботу він оголосив, що в його команді не буде місця для ексдержсекретаря Майка Помпео та колишнього посла Штатів при ООН Ніккі Гейлі, яка була жорстким конкурентом Трампа під час внутрішньопартійних праймеріз.

Американські медіа стверджують, що, скоріше за все, посада держсекретаря відійде Марко Рубіо, а радника з нацбезпеки – Майку Уолтцу. Обидва – члени Конгресу США від Флориди. У ЗМІ за цим дуетом одразу закріпилося реноме «яструбів» у зовнішній політиці та ненайгірших (наскільки це може бути в нинішніх умовах) варіантів для України.

Також Трамп вже офіційно оголосив, що новим послом США при Організації об’єднаних націй стане Еліз Стефаник, позиція якої щодо України, попри її прізвище, є дуже неоднозначною. 

«Главком» розбирався, ким є фаворити нового-старого американського президента та що від них можна очікувати нашій країні.

Марко Рубіо: від ворога – до соратника Трампа

Марко Рубіо, якого Трамп бачить очільником Державного департаменту, – син кубинських емігрантів. Він вважає своїм покликанням сприяння поваленню авторитарних урядів по світу. Рубіо здобув ступінь бакалавра з мистецтва та ступінь доктора права в Школі права Університету Маямі. Зліт у політичній кар’єрі Марко стався у молодому віці: у 28 він був обраний до Палати представників Флориди, і потім тричі переобирався. У листопаді 2006 року молодого перспективного республіканця обрали спікером.

У 2010-му Рубіо був вперше обраний до Сенату США, де займав дуже жорстку позицію щодо недемократичних режимів Китаю, Ірану, Куби та Венесуели. Попереджав про небезпеку агресивної торгової політики Китаю, канали китайського впливу в США та вимагав переорієнтувати зовнішню політику країни з огляду на конфронтацію з Пекіном. Сенатор навіть потрапив під китайські санкції через втручання у внутрішні справи.

Цікаво, що у 2016 році Рубіо і Трамп були конкурентами: Марко тоді намагався стати кандидатом в президенти від республіканців, називав Трампа «шахраєм» і навіть «найбільш вульгарним з людей, які будь-коли претендували на посаду президента». Трамп також не скупився на образи та презирливо називав Рубіо «малюком Марко». Цікаво, що після того Рубіо примудрився не просто помиритися, а викликати до себе симпатію у злопам’ятного Трампа, відомого мстивістю.

Нині Марко 53 роки, він щасливо одружений із Джанес Дусбедес Рубіо. Дружина активно викладає в Instagram дописи про їхню сім’ю, наголошує, який Марко чудовий чоловік і батько.

Чого чекати Україні

Попри те, що з усієї команди Трампа Рубіо можна назвати найбільш приязним до України, сподіватися на його подальшу підтримку не доводиться. Свого часу він справді наполягав на необхідності підтримки України, проте сам проголосував проти проєкту з виділення $61 млрд нашій країні. Загалом, чим ближче підходила дата виборів президент США, тим відчутніше змінювалась риторика щодо шляхів закінчення війни в Україні. Нині ж він повторює слова Трампа про те, що, мовляв, «цей конфлікт зайшов занадто далеко, і час його вирішити».

До речі,  риторика Рубіо змінюється не лише щодо України, а й щодо Росії: якщо раніше він дозволяв собі досить жорсткі висловлювання у бік країни-агресора, то у кількох останніх інтерв’ю він артикулював протилежне. Американські медіа зазначають, що після призначення Рубіо стане чи не головним помічником Трампа у втіленні його плану щодо України: змусити Київ віддати РФ частину території України та відмовитися від ступу до НАТО. Рубіо переконаний: іншого варіанту у Києва немає, бо він «не зможе мобілізувати стільки ж людей, скільки Путін». Так палкий борець із авторитаризмом мимоволі почав йому підігравати.

Майк Уолтц: противник Китаю, симпатик Путіна?

Конгресмен Майк Уолтц, який має стати радником з питань нацбезпеки, майже ровесник Рубіо – йому 50, і він також обраний до Конгресу з Флориди – але в Палату представників. Народився у США, має грецьке коріння. Закінчив Віргінський військовий інститут.

Уолтц має досвід роботи і в Білому домі, і в Пентагоні. Так, під час президентства Джорджа Буша-молодшого був спеціальним помічником віцепрезидента США Діка Чейні з питань оборонної політики в Південній Азії та контртероризму (2007-2009) і радником міністрів оборони США Дональда Рамсфелда і Роберта Гейтса (2004-2007).

Нині у Палаті представників його профільна тема – протистояння Китаю та зменшення залежності від китайських ресурсів. Загалом його вважають одним із найжорсткіших критиків Китаю серед республіканців, і в цьому Уолтц дуже схожий з Рубіо. Також Уолтц виражає беззаперечну підтримку Ізраїлю у його боротьбі з ХАМАС, яка призводить до численної загибелі мирного населення в Газі. Хоча такі радикальні методи Ізраїлю не знаходять розуміння не тільки серед часто фанатичних прихильників Палестини, а й у Білому домі.

Ще до того, як стало відомо про майбутнє призначення Уолтца, американські ЗМІ пророкували йому високу посаду. Причин на те кілька. По-перше, їх з Трампом пов’язують близькі дружні стосунки. По-друге, Уолтц завжди активно захищав Трампа під час своїх виступів на телеканалах. По-третє, Уолтц консультує майбутнього президента США з питань національної безпеки. Крім того, він нещадно критикував зовнішньополітичні рішення Джо Байдена.

Одружений, має доньку.

Чого чекати Україні

Уолтц приїжджав до Києва у складі делегації Конгресу після повномасштабного вторгнення, але його нинішню риторику щодо війни важко назвати проукраїнською. Пару тижнів тому, під час чергового виступу на каналі Fox News, що є рупором республіканців, Уолтц не вперше поставив під сумнів безстроковий характер підтримки України з боку США. Конгресмен виступає за подальшу підтримку України, але «за умов контролю за витратами коштів американських платників податків» та більшої залученості до допомоги європейців.

У вересні Уолтц в ефірі Fox News розкритикував стратегію Камали Гарріс щодо України. Він її назвав «як втратити Україну», і серед недоліків назвав, зокрема, «половинчасті санкції, які не б'ють Путіна в найболючіше місце», «відсутність чіткої стратегії», «відсутність дипломатичного шляху до припинення війни».

Американці – можна припустити,  що це прибічники Демократичної партії – у коментарях звинувачують Уолтца у симпатіях до Путіна. «Ми всі знаємо, що Майк Уолтц підтримує Путіна і саботує зусилля нинішньої адміністрації в Україні. Майкі виконує накази Трампа, а накази Трампа – дати Путіну те, що він хоче!»; «Пан Уолтц також підтримує сучасного Адольфа Гітлера. Обидва вважали, що це нормально – намагатися стерти з лиця землі людей, які їм не подобаються або не подобаються!», – і таких коментарів чимало.

Еліз Стефаник: з Академії для дівчат – у коледж ВМС

Еліз Стефаник народилася у штаті Нью-Йорк, її батько має чеське походження, мати – італійське. Один з предків по лінії батька Миколай Стефаник був родом із Польщі – села Фриштак біля Жешува поруч з Україною. Еліз закінчила Академію для дівчат в Олбані, потім – Гарвардський коледж, і нещодавно – Військово-морський коледж (магістерський курс з оборони і стратегічних досліджень). Одружена, має сина.

Новий посол США при Організації об’єднаних націй – не така відома в Україні персона, але саме вона стала першим офіційним призначенням Дональда Трампа, про яке він оголосив ще до вступу на посаду. «Еліс – неймовірно сильний, жорсткий і розумний борець за те, щоб Америка була понад усе», – оголосив Трамп.

У політиці вона з ранніх років: після закінчення Гарварду у 21 рік пішла працювати в адміністрацію експрезидента Джорджа Буша-молодшого, в 2012 році допомагала на президентських виборах кандидату на посаду віцепрезидента від республіканців Полу Раяну (тоді перемогу вдруге здобули Барак Обама та його віцепрезидент Джо Байден). А у 2013-му вже подалася у Конгрес сама і лишилася там надовго.

Стефаник була вперше обрана в Палату представників в 2014 році у 21 окрузі штату Нью-Йорк, і на той час їй належав рекорд: у віці 30 років вона стала наймолодшим членом Конгресу в історії. У Палаті представників вона досягла неабияких висот – у 2021 році її було обрано головою Республіканської конференції партії після усунення з цієї посади Ліз Чейні. Якщо останню згубила жорстка критика в бік Дональда Трампа, то у лояльності Стефаник, яка на той момент стала радикальною «трампісткою», таких питань виникнути не могло в принципі.

На останніх виборах до Палати представників Стефаник більш ніж впевнено перемогла конкурентку з демократичного табору Полу Колінз по 21 округу в Нью-Йорку (на цей момент 62,3% проти 37,7%).

Чого чекати Україні

Якщо попередній посол Лінда Томас-Грінфілд була лояльна до України, то персона її наступниці з майже українським прізвищем не така однозначна. Зокрема, Стефаник голосувала проти надання Києву фінансової допомоги у $61 млрд, хоча до того підтримувала і попередні пакети допомоги, і запровадження санкцій проти Росії. А Володимира Путіна називала «кровожерливим, авторитарним диктатором». Варто зауважити, що Стефаник, на відміну від радикального крила «трампістів», на словах була не проти виділення зброї Україні, але заявила, що не може голосувати за нього без вирішення принципового для республіканців питання американо-мексиканського кордону.

Також Стефаник відома як жорсткий критик ООН, зокрема, «антисемітської» позиції організації щодо Ізраїлю. На тлі нещодавніх заяв нового посла щодо «переоцінки фінансування ООН з боку США» та скептичного ставлення до ООН самого Трампа побоювання цієї структури щодо зупинки грошового потоку з боку найбільшого донора видаються цілком зрозумілими.

«З «голубами» ми вже працювали, давайте спробуємо з «яструбами»

«Думаю, щодо ООН все залишиться, як є, – вважає голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики Олександр Мережко. – Впевнений, що в ООН Штати і надалі будуть активно підтримувати Україну. Для США ця організація залишається важливим майданчиком».

Загалом Мережко здається, що новини щодо попередніх кандидатур на ключові посади в президентській адміністрації є позитивними і обнадійливими для України: «І Уолтц, і Рубіо раніше в цілому підтримували Україну. Хоча зараз, зрозуміло, вони орієнтуються на позицію Трампа, від якого і залежатиме остаточна позиція. Але, сподіваюся, що вони радитимуть Трампу, хоча б не публічно, у позитивному для України напрямку».

Колишній дипломат, нардеп Богдан Яременко також впевнений, що у оточення авторитарного Трампа просто не буде простору для маневру у зовнішній політиці. «Найскладніше в будь-якій роботі в команді Трампа – це вибудувати відносини з самим Трампом, – каже нардеп. – Але самі кандидати на ключові посади не викликають якогось критичного ставлення, вони цілком притомні і з ними абсолютно можна працювати. Принаймні, з «голубами» ми вже працювали, давайте спробуємо з «яструбами».

Критична риторика команди Трампа на адресу ООН, на думку Яременка, може мати й позитивні наслідки: «Намагання змусити цю організацію щось робити, можливо, навіть трошки її оздоровить, але якихось величезних глобальних наслідків не матиме. Варто зауважити, що у попередній каденції Трампа були дуже сумнівні рішення, але треба віддати його оточенню належне – на етапі реалізації воно все-таки змогло уникнути найгіршого розвитку подій і коригувати дії відповідно до національних інтересів США.

Зараз Трамп обирає людей кваліфікованих, які мають його довіру і не викликають ніяких скандальних асоціацій. У період першої його каденції далеко не всі рішення були прийнятними, що викликало критику і низку відставок серед його оточення. Можливо, це повториться, а, можливо, Трамп зробив якісь висновки, хоч і навряд чи кардинально змінився у своєму віці».

Варто ще раз зауважити, що нинішній кадровий пасьянс в непередбачуваній голові Дональда Трампа – попередній. Наприклад, після перемоги на виборах він розглядав кандидатуру Марко Рубіо також на посаду віцепрезидента. І ближче до інавгурації кадрова «шахматка» ще може бути переписана.

Наталія Сокирчук, Павло Вуєць, «Главком»