Режисер Ростислав Держипільський став лауреатом премії Станіслава Вінценза

Режисер Івано-Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський став лауреатом премії імені Станіслава Вінценза. Нагородження відбулось на форумі Via Carpatia у Києві 13 листопада.

Сьомий міжнародний форум Центральної та Східної Європи Via Carpatia 2024, який цьогоріч вперше проходив в Києві 11-13 листопада, завершився врученням щорічної премії імені видатного друга України, польського філософа та літописця Гуцульщини Станіслава Вінценза «За гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів».

Ростислав Держипільський, режисер, актор, народний артист України, генеральний директор-художній керівник Івано-Франківського драмтеатру. У 2015 році він заснував Міжнародний відкритий фестиваль сценічних мистецтв «Час театру» та став генеральним директором Міжнародного фестивалю актуального мистецтва Porto Franko.

Ростислав Держипільський у 2019 році став лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка в номінації «Театральне мистецтво» за постановки феєрії-бурлеску «Енеїда» за поемою Котляревського, неоопери Hamlet за Шекспіром, притчі «Вона-Земля» за творами Василя Стефаника та театрального благодійного арт-проєкту «Оскар і Рожева Пані» за романом Шмітта.

Крім цього, Держипільський поставив вистави «Солодка Даруся», «Шлюха», «Нація», «Заробітчанки, або Мамо, повернись», «Майже ніколи не навпаки», «Три сестри», «Шаріка, або Кохання січового стрільця», «Інтимна зона», «Модільяні. Я пройшов мостом, якого не існує», «Гуцулка Ксеня» та Romeo&Juliet. Також він відомий за ролями у фільмах «Жива» та «Довбуш».

У минулі роки премію Вінценза отримували Юлія Паєвська (Тайра), Мирослав Маринович, Іван Малкович, Леонід Фінберг, Петро Рихло, Йосиф Зісельс.

Також у межах форуму Via Carpatia показали виставу Франківського драмтеатру «Дзяди» за однойменним твором Адама Міцкевича, який до сучасного контексту інтерпретувала польська режисерка Майя Клечевська. Прем’єра відбулася у залі ім. героя України Василя Сліпака Національної музичної академії.

Це перша постановка «Дзядів» Міцкевича на українській театральній сцені. Виставу визнали головною театральною подією 2023 року в Польщі. Також вона увійшла до шорт-листа в номінації «За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм» Фестивалю-Премії «ГРА». За словами творців, вистава розкриває антигуманну суть Росії, яка несе свої імперські цінності крізь багато років, і закликає українців та європейців продовжувати боротьбу за свободу України та опір агресії. Водночас акцентує на тому, що «хороших рускіх» не існує.

На Via Carpatia показали виставу Франківського драмтеатру «Дзяди» (фото Віталія Грабара)

«Для поляків це, напевно, найважливіший твір авторства Міцкевича, і саме завдяки Івано-Франківському театру та українцям ми зрозуміли суть цього твору», – вважає польська режисерка Майя Клечевська.

«Майя Клечевська поставила “Дзядів” так, що п’єса має дуже чіткий, в хорошому розумінні, агресивний антиросійський дискурс. Я в черговий раз зрозумів, що в тому і є сила класики: сенси, які були закладені в тексти, написані ще тисячу років тому, чи 500, чи 200 років, дуже часто, на жаль, є актуальними і сьогодні. Міцкевич написав “Дзяди” у 1822-му, в той час, коли частина Польщі була в окупації під Російською імперією. Сам поет був змушений емігрувати, він не перебував у Польщі на той час, тому що це було небезпечно. Режисерка зробила виставу максимально сучасною і проукраїнською, про наших хлопців-полонених (за кордоном, зокрема в Польщі, цією виставою ми привертаємо увагу до наших полонених, до “азовців”). В оригіналі це польські студенти, які на той час скніли в російських тюрмах, а в постановці це українські полонені, які зараз сотнями перебувають у московитських тюрмах. У п’єсі йдеться про те, що польських дітей сотнями, кибитками вивозили в Сибір – і ми знаємо, що сьогодні сотнями, різними правдами і неправдами, українських дітей викрадають, вивозять до Росії. Ми говоримо про те, що це геноцид української нації. Також у виставі дуже різкий дискурс проти Московського патріархату. Чітко показано, що він століттями був ярмом для української нації. Ми розуміємо, що це ще один із видів зброї, за допомогою якої впливали і продовжують впливати на українців. Відтак нашим основним меседжем є те, що сьогодні все російське вбиває», – розповів Ростислав Держипільський.