Стає дедалі ймовірніше, що США можуть переглянути свою позицію щодо членства України в НАТО, - дипломат Брайза

Антін Борковський

3 листопада, 2024 неділя

17:30

Подія тижня – це входження Північної Кореї у війну проти України. Тут йдеться навіть не про постачання артилерійських боєприпасів, а про постачання військових. Зрозуміло, що РФ уклала з Північною Кореєю додаткову безпекову угоду. І має надійти чітка консолідована військова відповідь з боку євроатлантичної спільноти. Тому що мобілізаційний резерв у КНДР надзвичайно великий.

З другого боку, це означає, що проти України воює коаліція держав із осі зла. Якою може бути відповідь з боку США та НАТО?

Деякі американські аналітики попереджали, що участь північнокорейських військ разом із російськими у війні проти України є серйозною геостратегічною подією, яка викликає глибоке занепокоєння. Це може свідчити про зростаючу ізоляцію Північної Кореї та ризик подальшого загострення її конфліктів з іншими країнами. 

Китай теж висловлює стурбованість через можливу реакцію Заходу, зокрема, Сполучених Штатів, на підтримку Північною Кореєю російського вторгнення в Україну. Пекін побоюється, що цей крок може стимулювати США та їхніх східноазійських союзників до ще тіснішої консолідації та запровадження жорсткіших політичних та економічних заходів проти Північної Кореї.

Проте для президента Путіна доволі принизливо залежати від Північної Кореї — однієї з найбідніших країн світу, яка часто перебуває на межі голоду, — як у забезпеченні артилерією, так і живою силою. Ця залежність виразно демонструє внутрішні проблеми Росії з постачанням та з кадровими ресурсами. Незважаючи на значний людський потенціал, Росія має певні обмеження щодо кількості людей, яких можна залучити до війни, особливо враховуючи, що Путін вже використовує їх як гарматне м'ясо.

Попри тривожний аспект участі Північної Кореї у війні проти України, все це також свідчить про слабкість Путіна, що, зрештою, може схилити його до переговорів.

Це свідома, демонстративна поведінка. Подібне не могло відбутися взагалі, якби на це не було благословення Китаю, який упродовж десятків років утримував і захищав північнокорейську диктатуру. Зараз це серйозне увиразнення можливостей подальших агресій, і не лише проти України. Наскільки вірогідною може бути серйозна військова відповідь у питанні ударів по військових об’єктах на території Росії? Це вписується в широку доктрину стримування  РФ - але має бути політична сміливість. Президент Джозеф Байден буквально за кілька днів уже буде лише формальним президентом, з усіма можливими повноваженнями, але… Відбудуться вибори, і після закінчення виборчої кампанії, ми сподіваємося, Байден дасть конкретні дозволи, щоби карати агресорів – РФ і Північну Корею.

Дозволю собі не погодитися з передумовою вашого запитання. На мою думку, Пекін відчуває сильне невдоволення діями Пхеньяна, який, окрім постачання зброї, тепер надсилає і військових для підтримки Росії у війні з Україною. З огляду на раніше згадані причини, Китаю дійсно комфортно співпрацювати з Росією у геостратегічному плані, намагаючись підірвати так звану міжнародну систему, засновану на правилах, і створити виклики для Сполучених Штатів та їхніх союзників. Китай бачить співпрацю з Росією як необхідну ціну для досягнення цих цілей, яка передбачає певний рівень підтримки. Проте Китай не бажає подальшого розширення війни.

Війна Росії проти України наочно продемонструвала, що Китай не бажає ескалації конфлікту до ядерного рівня, і що він підтримує відновлення територіальної цілісності України. Крім того, участь Північної Кореї на боці Росії викликає в Китаю серйозний дискомфорт, оскільки це може спонукати США та їхніх союзників у Східній Азії — зокрема, Японію, Південну Корею, Австралію та Філіппіни — до більш рішучих дій, спрямованих на обмеження китайських амбіцій в регіоні.

Таким чином, не страх перед Північною Кореєю та Китаєм, які можуть долучитися до російського вторгнення в Україну, спонукає США та їхніх союзників дозволити Україні використовувати західну зброю для нанесення більш серйозних ударів по території Росії. Як на мене, такий дозвіл, ймовірно, буде надано, але найперше у США повинні пройти вибори. Якщо переможе Дональд Трамп, невідомо, чи цей дозвіл взагалі нададуть. Однак якщо виграє Камала Гарріс, то, на мою думку, він уже не за горами, оскільки вона чітко заявляла про необхідність постачання летальної зброї з США і важливість перемоги України над Путіним. Але це лише мої припущення.

Зрештою, я переконаний, що дозвіл на використання Україною західних ракет для завдання більш глибоких ударів по території Росії буде результатом переговорів. Я впевнений, що ми незабаром обговоримо це в контексті нещодавно оприлюдненого президентом Зеленським "Плану перемоги", який був представлений у Вашингтоні та в Європі.

Президент Зеленський представив свій План перемоги в США та на Європейському континенті. Звісно, там є засекречені пункти, до яких мають доступ лише перші особи держав. Ключова історія – це готовність України долучатися до євроатлантичної спільноти в обмін на конкретні гарантії на шляху до цього. Один із пунктів перемоги над ворогом – забезпечення стратегічно важливими військовими ресурсами.

Невідомо, чи правда, що українська сторона просила ракети «Томагавк». Та навіть якщо не буде «томагавків», якщо це буде просто збільшення кількості «атакамсів», бронетехніки, в нашого ворога можуть бути серйозні проблеми. Та наразі ми цього не бачимо. Кілька тижнів тому до Києва приїздив шеф Пентагону. Не знаю, що хотів сказати Ллойд Остін, це був закритий візит, неанонсований. Як ви бачите теперішню диспозицію стосовно реалізації Плану перемоги?

Я не маю уявлення про те, що обговорював міністр оборони Остін у Києві, і не знаю, яку додаткову зброю США наразі розглядають для України, і все ж розумію, що адміністрація Байдена прагне використати якомога більше з понад 60 мільярдів доларів, нещодавно схвалених Конгресом США після піврічної затримки, ще до потенційного вступу президента Трампа на посаду у разі його перемоги на майбутніх виборах.

План перемоги президента Зеленського отримав неоднозначну реакцію як у Вашингтоні, так і в Європі. Новий Генеральний секретар НАТО Марк Рютте зазначив, що це "цікавий план", але він не з усім погоджується. Як на мене, його застереження можуть стосуватися двох з п'яти пунктів плану. По-перше, це розширення дальності ураження українських ракет на територію Росії, проти чого досі виступають Сполучені Штати. По-друге, це гарантія безпеки у вигляді членства в НАТО, що наразі є неприємним для США та Німеччини, і Рютте добре про це відомо.

Однак минулого тижня з'явилися ознаки можливого відродження серпневих дискусій про взаємно узгоджену паузу між Києвом і Москвою щодо атак на енергетичну інфраструктуру один одного. Президент Зеленський зазначив, що якщо така угода буде досягнута, вона може відкрити шлях до ширших мирних переговорів з Росією.

Крім того, в європейських ЗМІ почали з’являтися повідомлення та дискусії про потенційні переваги угоди "земля в обмін на мир" між Україною та Росією. Ця угода передбачала б певну невизначеність щодо статусу територій, які наразі окуповані Росією, залишаючи відкритим питання їхнього суверенітету, яке повинно бути вирішене в майбутньому.

За такого сценарію Україні знадобляться надійні гарантії безпеки, і членство в НАТО може стати більш реалістичним варіантом. 

Це може нагадувати модель вступу Західної Німеччини в НАТО під час холодної війни, адже вона стала членом Альянсу, навіть попри те, що Східна Німеччина була під контролем радянських військ. Тоді всі розуміли, що кордон між Західною та Східною Німеччиною є тимчасовим і що його буде врегульовано в найближчому майбутньому.

Цю ідею з 2019 року активно відстоює колишній Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен, а також її обговорювали колишній Генеральний секретар Єнс Столтенберг разом із моїми колегами та наставниками Деном Фрідом і Куртом Волкером.

 Здається, стає дедалі ймовірніше, що США можуть переглянути свою позицію щодо членства України в НАТО в рамках ширшого переговорного процесу, особливо, якщо Путін вирішить, що настав час обмежити втрати Росії, і пора забезпечити собі максимально вигідну угоду.

Така гарантія безпеки є надзвичайно важливою для президента Зеленського, оскільки він побоюється, що без членства в НАТО після укладення мирної угоди Путін може скористатися паузою для переозброєння та повторного нападу на Україну в майбутньому.

Євроатлантична спільнота повинна працювати швидко, значно швидше, ніж Путін. На превеликий жаль, ми бачимо зворотний ефект: Путін уже зібрав у Казані саміт БРІКС, Путін демонстративно образив, плюнув в обличчя колективному Заходу, коли запросив північнокорейських солдатів у війну проти України. Він зараз намагається надзвичайно активно консультуватися з Індією та Китаєм. Позиція Індії, авжеж, відрізняється від китайської.

Також до Казані прибув президент Туреччини Ердоган, але головне, що організував цей стіл і цей саміт Путін - і ці люди, надзвичайно впливові, туди прибули. Так само й генеральний секретар ООН Гутерреш. Відповідно є відчуття, що зараз буде висуватися, публічно або ні, путінська дипломатично-військова пропозиція. Ми розуміємо, що Путін хоче, щоб усе вирішувалось українським коштом.

Сі Цзіньпін заявив, що він проти масштабування війни й ескалації – а тим часом Путін завів північнокорейських солдатів на війну. Отже, як нам бути з «відсутністю масштабування»? Чи Путін вже починає формувати свою пропозицію? Певні індикатори ми вже бачимо.

Перш за все, я вважаю, що участь Генерального секретаря ООН у саміті БРІКС є абсолютно неприйнятним та нерозважливим вчинком, що підриває довіру до нього як до справедливого та об'єктивного посередника. Він часто говорить про мир, але не був присутній на мирному саміті України в червні в Швейцарії. Натомість він відправляється на саміт із Путіним, що є ганебною і величезною стратегічною помилкою та приводом для осуду. Він повинен подати у відставку з посади Генерального секретаря ООН, хоча, ймовірно, цього не зробить. Його дії є безрозсудними і лише підливають масла у вогонь війни.

Попри амбіції президента Путіна перетворити БРІКС на військовий альянс, сумніваюсь, що хоч один із його членів підтримує такий крок.

 Наразі я перебуваю в Туреччині і не маю жодних сумнівів, що президент Ердоган розглядає БРІКС як можливість для економічного розвитку Туреччини. Він взаємодіє з Путіним, однак відданість Туреччини НАТО залишається сильною і беззаперечною. Військова цінність Туреччини для НАТО – за розміром і потужністю її збройних сил – поступається лише Сполученим Штатам.

Що стосується Китаю, то він не зацікавлений в тому, щоб БРІКС став військовою організацією. Нові члени, такі як ОАЕ, Єгипет і Кенія, також не проявляють до цього інтересу, як і Південна Африка. Отже, амбіції Путіна перетворити БРІКС на військовий альянс виглядають безперспективними. Його мета створити блок, здатний протистояти тиску Заходу на Росію. І тут зокрема мова йде про виключення Росії з системи SWIFT і санкції, пов’язані з використанням долара, які не призведуть до створення альтернативної міжнародної платіжної системи чи швидкої заміни долара як основної валюти світової торгівлі. Хоча певний зсув у цьому питанні у майбутньому все ж можливий, для суттєвого відходу світової торгівлі від долара знадобляться десятиліття. Такий зсув створить значні короткострокові ризики для компаній і країн, оскільки вони втратять доступ до американської банківської системи, що істотно ускладнить ведення бізнесу. Проте, якщо США продовжуватимуть зловживати санкціями як інструментом чи зброєю, це може призвести до зростання руху серед країн, які заявлятимусь, що долара США їм більше не потрібен. Але світ ще не наблизився до цієї точки.

Зрештою, єдиним реальним успіхом Путіна на саміті БРІКС стали риторичні та політичні досягнення, які підтвердили, що він не є повністю ізольованим. Присутність Генерального секретаря Гутерреша, незважаючи на ганебний її характер, також має політичне значення, хоча й викликає розчарування.

Зрозуміло, що Гутерреш – церемоніальна фігура, ключові рішення ухвалюватимуть у дуже конкретних столицях: Вашингтоні, Брюсселі і Берліні, можливо, Лондоні і, без сумніву, Пекіні. Зрозуміло, що всі чекають на результати виборів у США. І Путін, поки всі чекають, намагається розгортати свій наступ, для того щоб фіксувати якомога більше територій на землі - він завжди відсилається до того, якою є ситуація на фронті.

Але буквально за кілька днів ситуація в США може змінитися кардинально. Невідомо, хто стане переможцем і що буде, якщо інша сторона не визнає результатів виборів, - ситуація може бути дуже ускладнена. А будь-яка складна ситуація в Америці викликає подвійну агресію з боку Росії – як на фронті звичайному, так і на фронті дипломатичному.

Так, Гутерреш, в першу чергу, є церемоніальною фігурою, проте його значення на світовій арені полягає в моральному авторитеті, який він наразі повністю підірвав. 

Щодо виборів у США, то це, мабуть, найбільш непередбачувані вибори в сучасній американській історії, результат яких залежить від кількох ключових штатів. В рамках нашої політичної системи все зводиться до семи штатів, де точитиметься основна боротьба. Результати опитувань в цих штатах, як і по всій країні, ніколи не були настільки близькими і непередбачуваними, що ускладнює точне прогнозування переможця. Залежно від обставин, в цих критично важливих штатах, Гарріс може опинитися або трохи попереду або позаду Трампа, але чіткої тенденції поки що не спостерігається.

Якщо Гарріс переможе, в такому випадку ми можемо очікувати продовження нинішньої політики США щодо України. Вона, ймовірно, обере менш обережний і більш рішучий підхід, ніж президент Байден, стосовно використання Україною ракет США та НАТО для ударів у глибину російської території. Однак це лише моя думка. Якщо ж переможе Трамп, він вже заявив, що зможе покласти край війні Росії в Україні "протягом одного дня", що, звичайно, смішно і нереально. Така заява підкреслює його цілком трансакційний підхід, у якому він сприймає все як бізнес. На його думку, у США немає друзів, а є лише ділові партнери, з якими можна обмінюватися вигодами.

Така позиція може створити певний простір для переговорів між Україною та Росією, спонукаючи обмірковувати, що вони можуть запропонувати Сполученим Штатам натомість. Хоча навряд чи це буде пов'язано з НАТО, США можуть отримати певну трансакційну вигоду, можливо, в сфері торгівлі з Україною. Трамп прагматичний і практичний, і в разі обрання він, імовірно, шукатиме вигідну для США угоду, не відмовляючись повністю від підтримки України. І все ж враховуючи потенційні ризики нестабільності в регіоні, він, ймовірно,  усвідомлює, що Україну не можна просто "віддати на поталу Росії".

Якщо Трамп переможе, я вважаю, що Гарріс визнає результати виборів за умови, що розрив не буде мізерним і не виникнуть звинувачення у порушеннях. Однак, якщо Трамп програє, малоймовірно, що він визнає свою поразку. Ймовірно, він знову повторить свої попередні дії, стверджуючи, що вибори були не лише нечесними, а й вкраденими.

Команда Трампа вже подає позови, пов’язані з реєстрацією виборців і процедурами дострокового голосування, вказуючи на неточності та залишаючи відкритою можливість оскарження результатів виборів. У нього є потужна і невтомна юридична команда, яка готує ще більше позовів. Коли його неодноразово запитували, чи визнає він результати виборів, якщо програє, він повторював свої висловлювання 2020 року, а саме, що визнає їх, однак лише якщо вони будуть чесними. Таким чином, він закладає підґрунтя для заяв про те, що вибори можуть  бути нечесними, і можливого оскарження їхніх результатів.

Оскільки вибори в США не мають централізованої адміністрації і проводяться на рівні округів і штатів, "купити" їх фактично неможливо. Проте для підтвердження результатів голосування знадобиться деякий час. Офіційне затвердження результатів виборів відбувається 6 січня, в день, коли прихильники Трампа штурмували Капітолій у 2021 році. Подібного інциденту цього разу я не очікую. Тож до 20 січня 2025 року, результат виборів буде остаточно вирішено.

Сумніваюся, що в цей період Путін вдаватиметься до серйозних ескалаційних дій, оскільки він дуже сподівається на перемогу Трампа і не буде робити нічого такого, що могло б цьому нашкодити. Якщо ж переможе Гарріс, Путін також навряд чи захоче підривати заяви Трампа про несправедливість виборів. У підсумку, я не переживаю, що Путін вдасться до агресивних дій в період до інавгурації наступного президента США і очікую, що він залишиться обережним протягом цього часу.

Ключова формула, яку ми регулярно чуємо, зводиться до того, що «моліться і воюйте». Це не є доброю стратегічною позицією. Ми в Україні повинні бачити горизонт нашої перемоги - можливо, наступного року. Але ми не бачимо цього через те, що є питання ресурсів. Російська економіка не тріснула, і в Росії нічого аж такого не сталося.

Відповідно є побоювання, що коли прийде президент Трамп на посаду Джозефа Байдена, він скаже: все, що робила попередня адміністрація, я буду готовий обнулити й починати свою стратегію «миротворця» (чи миротворця) з чистого листа.

І тут можливі, так, надзвичайно різні варіанти. Які, на вашу думку, для нас були б найправильніші рішення? Бо питання ресурсів перед Росією майже не стоїть. Якщо будуть дозволи – ми зможемо активніше працювати на їхній території та винищувати їхні військові об’єкти. Але наразі ми бачимо, що Путін ставить на зиму на те, що ми лишимося без енергетики, без електрики, відповідно населення буде надзвичайно змученим, травмованим. І в такий спосіб Путін хотів би зламати наш український бойовий дух, а після того запропонувати чи не запропонувати якесь рішення, яке може представити чи Пекін, чи Трамп, чи ще хтось, - нашим коштом.

Я вже точно не маю такого песимістичного настрою, як під час нашої попередньої розмови. 

Останніми тижнями з’являються певні ознаки того, що Путін, можливо, шукає шляхи для деескалації конфлікту.

 І хоча економіка Росії велика, вона продовжує слабшати. Навіть якщо б вона і не зазнала катастрофічного краху внаслідок санкцій, на який багато хто сподівався, її стан суттєво погіршився через переорієнтацію на військове виробництво.

До другого вторгнення Путіна в Україну його економічна стратегія полягала в залученні технологій та інвестицій з-за кордону для модернізації російської економіки. Однак з того часу від цієї мети залишився лише пшик, адже російська економіка тепер цілковито перейшла на воєнні рейки. Путін усвідомлює, що конфлікт не може тривати вічно, адже ресурси та населення Росії також обмежені.

Росія неодноразово уже виходила з конфліктів, таких як Афганістан і Перша чеченська війна. У кожної країни є свій переломний момент, коли вартість війни стає надто високою. Путін усвідомлює, що рано чи пізно йому доведеться припинити війну, аби повернути російську економіку до нормального стану. Після закінчення конфлікту економіка зазнає суттєвих втрат, і Росія знову опиниться під тиском і обмеженнями з боку міжнародного ринку.

Наразі я не вірю в те, що Трамп у разі перемоги одразу ж перекриє кисень будь-якій американській допомозі Україні. Раніше, коли він закликав республіканців у Палаті представників не підтримувати допомогу Україні, я вважаю, що його метою було ускладнити ситуацію для президента Байдена напередодні виборчої кампанії. 

Як бізнесмен, який часто укладає угоди — навіть попри неодноразове банкрутство — Трамп усвідомлює, що успішна угода вимагає взаємних поступок. І попри його публічні заяви про припинення допомоги, я дуже сумніваюся, що він повністю відмовиться допомагати Україні, якщо справді прагне досягти миру.

Що Україні слід робити далі? Найперше, її керівництву варто ретельно розглянути, що саме вони можуть запропонувати Сполученим Штатам в рамках можливих переговорів з Росією для досягнення миру. Хоча конкретні пропозиції ще потрібно пропрацювати, важливо вивчити всі можливі варіанти. Крім того, Україні необхідно зберігати рішучість, продовжувати боротьбу на полі бою та активно залучати західних партнерів до підтримки своїх зусиль. Вірю, що результат цієї війни буде визначено або через мирні переговори за участю президента США, або в залежності від того, чия рішучість похитнеться першою — України та її союзників на Заході чи Росії та її прихильників, таких як Північна Корея та Іран.