Чому демократичний світ не зупинив війну?

Вийшли мемуари Ангели Меркель, про що пише The Guardian, посилаючись на Die Zeit. Там якась частина присвячена персоналії Дональда Трампа.

Зокрема, Меркель пише про його «емоційний» характер і слабкість до авторитарних режимів і тиранів («зачарованість» Путіним), а також про те, що він «керований образою та потребами», на відміну від «фактичного» підходу, і прагненням, щоб його «співрозмовник почувався винним».

Можливо, так і є. Але виникають питання й до європейських лідерів, у тому числі і перш за все до самої Меркель. Адже, керуючись «фактичним» підходом (як пише сама Меркель), а не емоціями, ці лідери, маючи прецеденти Грузії 2008 року, а також Криму і Донбасу 2014 року, продовжували по відношенню до РФ політику умиротворення та в значній мірі бізнес as usual (бо санкції тоді були мізерні), що, врешті-решт не зупинило російський агресивний режим у його русі до великої континентальної війни.

Це я до того, що оскільки війна уже давно вийшла на глобальний рівень, то, мабуть, демократичні країни/союзи повинні проаналізувати, чому стався збій на рівні системи загалом, у чому була помилковість Заходу в не/реагуванні (недостатньому реагуванні на агресивні прецеденти автократій), щоб можна було цей збіг виправити.