Шевченко: Я люблю історію та історії

Я не люблю читати новини. Вірніше, не новини, а їхню інтерпретацію у викладенні багатьох людей. Я люблю історію та історії.

Досить часто під новинами про Ізраїль, можна зустріти заздрісні чи навіть обурливі коментарі, на кшталт "як там все добре і як погано у нас". Особливо це стосується новин про західні сили ППО, які захищають небо над Ізраїлем чи про офіційні заяви американських військовиків, які публічно гарантують збройний захист свого головного союзника в регіоні. Важко не зрозуміти причини обурення українців, коли ми щодня втрачаємо своїх людей і бачимо зруйновані росіянами міста і села.

Не хочу нічого відповідати. Просто пораджу екскурс в недалеке минуле.

Трохи менше, як 80 років тому, на карті світу з'явилася молода держава. Зі старту вона не мала майже нічого. Ні сталих дипломатичних зв'язків, ні регулярних військ, ні оборонно-промислового комплексу, ні розвиненої економіки. Ні-чо-го.

Хоча ні. Дещо мали. З моменту свого проголошення мали стан війни з усіма своїми сусідами і деякими іншими країнами регіону. А ще мали страшний, дуже страшний урок кількарічної давнини. Урок полягав у тому, що альтернатива боротьбі за виживання - смерть. Смерть всього народу. Ізраїль той урок засвоїв.

А стосунки з сьогоднішнім головним союзником - США, почалися з того, що на початку Штати відмовлялися не те, що передавати, а навіть ПРОДАВАТИ зброю, побоюючись погіршення стосунків з країнами Близького Сходу. Ситуація з іншими країнами була не набагато ліпшою. Взагалі, карколомні історії постачання озброєнь до Ізраїлю кінця 40-70рр - це окремий жанр творчості.

А, не і не варто мені писати про єдність чи монолітність ізраїльського суспільства. Політична боротьба там була і є не менш запеклою. Але раніше завжди вдавалося знаходити точки дотику задля вирішення головного питання. Головне питання в усі часи було одне - виживання.

Тому, коли хтось буде дорікати "привілейованим" геополітичним положенням - поцікавтесь, з чого все почалося і що треба для цього робити.

Я дуже не люблю комплекс меншовартості, який так міцно засів в головах багатьох моїх любих співвітчизників. Тому, якщо хтось захоче написати :"так то вони, а то ми", я скажу лише те, що не так давно Україна з розмаху перевернула світову шахівницю так, що іменитим "гроссмейстрам" довго не було що відповісти.

В світі гряде буря. Наш корабель втримається на плаву лише, якщо екіпаж працюватиме як одне ціле. Ми це вміємо. Лише цінуйте екіпаж і бажаю сім футів під кілем всім нам.

Тарас Шевченко, захисник родом з Черкас

*Допис з "Фейсбуку"

реклама