14 днів із турнікетом на руці поранений військовий, який живе на Волині, Роман Романчук чекав евакуації на Херсонщині. Боєць втратив руку та обидві ноги, нині перебуває на реабілітації вдома.
Суспільному 32-річний захисник розповів, як вижив, звикає до протезів та облаштовує свій побут.
«Спочатку я не розумів, що мені перебили стегно»
До 24 лютого 2022 року Роман Романчук працював на будівництві у Польщі. Дізнавшись про повномасштабне вторгнення, повернувся додому та пішов у військо.
Півтора року чоловік прослужив на Луцькому військовому аеродромі. Згодом був прикомандирований до 35-ї окремої бригади морської піхоти, де служив стрільцем. Перше поранення боєць отримав в кінці лютого 2024 року, обороняючи позиції неподалік Кринок на Херсонщині.
«Там, де наша позиція була, був підвал, збоку будинок. Залізли троє росіян, позасідали, десь вночі туди проскочили. Ми пішли їх штурмувати і тоді я отримав поранення в руку. Це, скоріше за все, була куля, вона там не лишилася, але мені розпорола від зап’ястка до ліктя руку», – говорить боєць.
Після поранення Роман разом із побратимами вирушив до пункту евакуації. З його слів, через щільні обстріли чотири дні чекали евакуаційного човна.
«Ми в човен позаскакували, хвилин 5 відплили й нас розстріляли. Мені ногу ранило, човна спалили, – каже військовий. – Спочатку я не розумів, що мені перебили стегно. Я бачив, що штани порвалися, на адреналіні я не відчував болі. Під ногою щось мені мішало, я думав якась гілка, чи що. Але потім зрозумів, що це не гілка – це моя нога».
Евакуація з острівця під постійні обстріли
Попри поранення у ногу, бійцю таки вдалося допливти до берега.
«Це був острівець 2 на 2, по боках кущі, дерева. Я туди заліз і там першу допомогу надав – наложив турнікет і потім відключився. Воду пив з річки. А їсти не було що», – пригадує Роман.
Читати ще: Закрив собою побратима: воїн з Волині, який втратив обидві ноги, бореться за праву руку
З його слів, на острівці пролежав 10 днів, на третій день перебування пораненого бійця помітив український дрон.
«Дрони я постійно бачив, що літають наді мною. А коли вже побачив, що нижче опускається, зрозумів, що він мене бачить, – розповідає. – Коли я почув, що скид впав і не зірвалося, то я вже зрозумів, що це наші. Це була пляшка з водою, таблетки ще скинули, покривало, щоб рани накривати».
За день військовому скинули рацію, завдяки якій з ним тримали зв’язок та підбадьорювали, що врятують. Згодом Романа під постійні обстріли евакуювали.
«Я до останнього не думав, що буде ампутація ніг»
У Херсоні лікарі ампутували бійцю руку, згодом в Одесі – й обидві ноги.
«За руку я знав, що її відріжуть, бо я бачив, що за 14 днів після поранення вона вже почорніла. А за ноги я до останнього не думав, що буде ампутація ніг, я ще надіявся. Бо ноги були сильно відморожені, в лікарні почали темніти, синіти й все одно я думав, що вони повідходять», – говорить Роман Романчук.
Через місяць після операції Роман повернувся на Волинь, де продовжив лікування та отримав протези на обидві ноги.
«Кожен м’яз болів, бо я ж скільки часу був то на ліжку, то на візку. Ставати було дуже важко, тим більше, що все відрізане було. І кісточки боліли, і м’язи боліли, – розповідає захисник. – Біля поручнів спочатку ходив, десь за кілька днів вже ходив помаленьку, тримаючись за ті поручні. Через тиждень, певно, то вже сам з паличкою, і так розходився».
З його слів, тимчасовий протез на ліву руку отримав пізніше. Його носитиме рік.
Читати ще: «Хочу бути гарним прикладом для синів»: 41-річний захисник з Волині проходить реабілітацію у Львові
«В мене короткий від ліктя, але лікоть добре, що є. Якби трохи довша була, було б набагато краще. Навіть якийсь вантаж тяжчий підняти, а так тільки щось легеньке».
Повернення до звичного життя
Боєць родом із Рівненщини, а мешкає у селі Гірка Полонка на Волині. Тут напередодні війни купив земельну ділянку, на якій була невеличка баня – вона й стала його домівкою. Попри біль, домашні справи Роман намагається робити сам: носить дрова, прибирає та готує.
Чоловік нині живе сам. Допомагають бійцю волонтери та благодійники, які привозять харчі та дрова. Розповідає: без батьків уже сім років, давно розлучений, має 11-річного сина.
«Мій син до мене приїжджає кожні вихідні. Спочатку я був безвісти зниклий, і для нього це шок був. Звичайно, радий, що я живий. Мене дуже підтримував мій брат, і в Одесу приїжджав неодноразово, коли мене лікували, оперували», – каже боєць.
Щодня Роман Романчук проходить реабілітацію у Волинському обласному госпіталі ветеранів війни. Про плани не говорить, хоче спершу долікуватися та навчитись міцно стояти на ногах.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
English (US)